Бандурка – оркестрова кобза-прима, 1970-і рр.

Трапилася нагода познайомитися ближче з не-музейною реконструкцією мамаївського інструмента радянського часу. Це оркестрова кобза-“прима” 1970-х років, робота невідомого майстра, ймовірно, з Мельнице-Подільських виробничих експериментальних майстерень, за конструкцією Миколи Прокопенка.

“На основі чотириструнної домри, яку виготовив Г.Любимов у 1908 р., М.Прокопенко сконструював сім’ю оркестрових ладкових кобз: кобзу-приму, альт, тенор, бас і контрабас. Згодом ці інструменти знайшли своє застосування в Київському оркестрі народних інструментів та Оркестрі народних інструментів Державного радіо і телебачення. У 1974 р. оркестрові кобзи конструкції М.Прокопенка виготовляли Мельнице-Подільські музичні майстерні” (за виданням: Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Вінниця, 2011. – Ч.ІІ. – С.7).

Розміри:
  загальна довжина = 71 см;
  ширина корпусу = 25 см;
  товщина корпусу (без струн) = 12 см;
  мензура = 36,2 см.

Невідомо, де і ким був виготовлений цей інструмент – усередині немає жодних позначок. Проте він справді дуже подібний до оригінального зразка, зробленого Миколою Прокопенком на початку 1970-х рр. і збереженого в фондах Національного музею народної архітектури та побуту України.

Такий інструмент уживався в оркестрі, за строєм і діапазоном дублюючи домру, скрипку, мандоліну. І грали на ньому, як то було заведено, медіатором, наслідуючи при цьому “домрову” манеру. Великого розповсюдження він не набув, але привертав увагу своєю незвичайною формою.

Спідняк кобзи набраний з клепок, як у давніх торбанів.

Прикметним є незвичайної форми підструнник з двома рухомими кобилочками. Ймовірно, так зроблено для того, щоб можна було дати різну мензуру і/або різну висоту струн над грифом. Адже при оркестровому – скрипковому – строї діаметр двох тонких струн сильно відрізняється від товщих. Втім, для бандуркового строю це зовсім не принципово.

При уважнішому розгляді цього інструмента виявилося, що струни можна спустити ближче до грифа – тоді грати стане ще легше. З цією метою була зроблена довга низенька кобилочка – одна замість двох. Вона повністю себе виправдала.

Інструмент добре зберігся. Звучить він глибоко і дзвінко. Позбутися “домрово-оркестрового” забарвлення звуку допомогла заміна старих металевих струн на нейлонові – три тонші з комплекту Aguila Strings Red Series Ukulele й четверту гітарну D’Addario Pro-Arte Nylon Core (Normal Tension).

Єдиний незначний недолік цього інструмента – вузькуватий гриф. В усьому іншому – це чудова бандурка, форма якої перегукується з обрисами торбана, особливо “у профіль”.

Докладніше про оркестрові кобзи: Спроби реконструкції “мамаївських” інструментів »