Можливо, це бас-гітара – інструмент має чотири струни. Але нема сумніву в тому, що і в найтяжчі часи музика є нагальною потребою людини!
Напевне, знайдеться немало людей, які люблять музику й спів, але самі не грають і не співають. Відкладають це “на наступне життя”.
Їх ніби можна й зрозуміти: немає вміння, часу, музичної освіти, в країні війна, “все дістало” і так далі. Підстав може бути багато, а причина одна…
Сучасне суспільство поступово робить з нас споживачів. В усьому.
Сьогодні це загальносвітова тенденція. Спеціальні фахівці можуть за гроші прибрати нам хату, зварити обід, забити гвіздок і вкрутити лампочку. Іноді це буває справді зручно, але кінець-кінцем розбещує людину. І так само спеціальні фахівці беруться ЗА ГРОШІ “зумовити” й реалізувати для нас НАШІ ВЛАСНІ емоції! Посадити дорослу людину, як немовлятко, перед телевізором, і годувати з ложечки модними музичними сумішами.
Такий підхід є протиприроднім для людської психіки. Натомість здорові альтернативи відомі в тисячолітніх традиційних культурах різних народів. А в українській традиції – особливо: ми ж бо справді народ-композитор! Чи, принаймні, ще недавно ним були…
Бо ще кілька десятиліть тому такі думки були б дивними для пересічного українця. Немає часу співати? Та це все одно, що немає часу дихати! Сотні тисяч пісень – давніх і не дуже – створювалися й шліфувалися в повсякденному побуті, “на ходу”, не для сцени чи показу, а для себе й ближчого оточення.
Абсолютна більшість народних пісень орієнтована не на слухача, а на учасника. І не випадково розлогі багатоголосні пісні Центральної України мають по десятку чи й більше куплетів. Слухати ці пісні збоку, та ще й без відповідного досвіду, цікаво не всім. Але співати їх, коли тебе підхоплює музичний вихор, спрямований твоїм власним голосом – виводом, або ж коли сам вливаєшся в могутню течію середини чи низу – ці відчуття описати неможливо!
Те ж саме стосується танців. За невеликими винятками, народний побутовий танець – замкнуте коло. Глядачів тут немає, а якщо і є – це ті, кому не вистачило пари. І найцікавіше споглядати такі танці, як не дивно, згори – у них малюються ті ж самі орнаменти, що й на давніх сорочках і писанках…
І споконвіку у власних музичних моментах людина реалізує СВОЇ ВЛАСНІ емоції! Не позичені в когось, і не ті, з якими зараз немовби “по дорозі”, і тому вони “чіпляють”. А свої власні, неповторні саме на цю хвилину – і така їх реалізація є для нас природньою й повноцінною.
Мистецтво-для-себе – чи то спів, чи танець, чи малювання – практично не потребує спеціальних засобів. Якщо є рука, то легко знайдеться, чим і на чому намалювати лінію, коло, трикутник – а з них складаються всі на світі орнаменти й малюнки. Якщо є в людини голос – є й музика, яка завжди з собою. А треба зіграти на чомусь – то інструмент зробиться з того, що під руками. Як у тих хлопців на передовій.
Купи дорожезного обладнання для задоволення найпростіших потреб – це одна з характерних рис споживацького суспільства. Хочеш слухати музику, себто жити емоційно? Для цього маєш КУПИТИ плеєр, навушники, диск чи набір треків. Зараз щось можна скачати в Інеті й безкоштовно, але так буде не завжди. А хочеш якісніше слухати – на це вже інша ціна: айфон, телевізор, стереосистема…
І така купівля, помножена на мільйони й мільярди людей, утримує величезні промислові індустрії, спрямовані на технічну – насправді приблизну й малоефективну! – реалізацію наших емоцій.
Вдумайтеся: за всіх часів мистецтво було ВІДПОЧИНКОМ для людини. Можливістю озирнутися по-новому довкола себе, розвіятися від буденної праці або й заколисати в душі справжнє горе. Ясна річ, трапляються винятково обдаровані люди – про таких пісня:
Мене мати породила сіяти, орати,
Його мати породила на скрипочку грати!
Такі люди ставали знаними музиками, відомими майстрами своєї справи. Самовираження мистецького генія завжди знаходить своїх шанувальників! Але на загал – в Україні співали практично всі, так само й грали – хоча б у дитинстві, на пищиках, сопілках, балабайках. Майже в кожній хаті був хоч якийсь музичний інструмент, і діти, цілком природньо, зазвичай мали до нього доступ.
Що ж ми бачимо тепер?
Є величезний прошарок суспільства, для якого ВІДПОЧИНОК є РОБОТОЮ! Обов’язком…
Навряд чи професійне середовище шоу-бізнесу можна назвати сприятливим для людини. Тільки одиниці – найсильніші особистості – витримують випробування такою працею, і мають при цьому нормальну родину, гармонійних дітей, хороше людське життя.
А як же ми всі – ті, хто має споживати цей професійний продукт?
Ніяке слухання чи споглядання, скажімо, фізичних вправ, не замінить людині радості руху і відчуття власного тіла. Те ж саме відбувається з особистістю і її порухами – емоціями. Той, хто тільки слухає музику, позбавляє себе чи не найдоступнішого шляху для реалізації своїх настроїв. Залишаються стресові варіанти вивільнення емоцій – агресія, істерики, роздратування. Або навпаки – емоційне виснаження.
І при цьому ми дуже рідко замислюємося над тим, що фактично ми з вами лише споглядаємо, як інші люди на сцені ЗА НАС ВІДПОЧИВАЮТЬ! :))
Окрім усього іншого, мистецтво – це завжди ще й певна ідеологія. І одна справа, якщо ця ідеологія виросла з колективного підсвідомого цілої нації, а зовсім інша – коли вона запроваджується з кабінетів, на догоду прибуткові чи політичному режиму… Але це вже тема іншої розмови.
Ми не відмовляємо Вас від слухання шедеврів світової культури у розкішній технічній якості. Але стверджуємо, що таке споживання їх має бути ЛИШЕ ЧАСТИНОЮ Вашого емоційного життя. Бо активний мистецький відпочинок незамінний для доброго настрою – і для розв’язання свідомих та підсвідомих психологічних проблем. Так само як активний рух на свіжому повітрі – це джерело фізичного здоров’я.
Тому пісня з репертуару улюбленої групи, яку Ви наспівуєте самі для себе, для стороннього слухача може бути лише відлунням шедеврального оригіналу. Але “зсередини”, для Вас – вона стає Вашою. І якщо її хочеться тримати в собі – це означає, що вона Вам зараз потрібна.
Свій власний спів, гра на будь-якому музичному інструменті, танець, малювання – неоціненні для гармонізації людини, для відновлення внутрішньої рівноваги і спокою. І майстровий рівень виконання має при цьому другорядне значення. Ясна річ, при побутовому застосуванні він зростатиме. Але головне тут – не “перемога”, а участь. Точніше, участь ВЖЕ САМА стає перемогою над багатьма проблемами сьогодення.
Але чому ж так сталося, що ціле українське суспільство забуло цю второвану стежку? Чому люди відмовляються від власної музичної ініціативи?
На те сьогодні є три причини: легкодоступність технічних засобів, “міф” про музичний слух і “міф” про обов’язковість музичної освіти. З першою обставиною все зрозуміло, а от про дві інші поговоримо окремо.
