Павло Конопленко-Запорожець і його кобза

П.Конопленко-Запорожець Серед багатьох відомих виконавців української діаспори 20-го століття привертає увагу Павло Конопленко-Запорожець [1890–1982]. Називаючи себе кобзарем на тій підставі, що грав саме на кобзі, він видав цікаву книжку про свій інструмент і власний творчий шлях. Докладніше про це видання >>

Музична спадщина митця та опубліковані матеріали засвідчують, що його першим інструментом був традиційний народний варіант мамаївської кобзи, а наступні концертні зразки інструментів, успадкувавши давню форму і конструкцію, були підредаговані автором для академічного виконавства.

Кобза Конопленка-Запорожця мала 8 струн на грифі і 2 або 4 короткі приструнки. Cтрій її, як і стрій бандурки, мав багато спільного із сімома струнами торбана. Це підтверджують, зокрема, англомовні довідкові джерела – en.wikipedia.org та інші – означуючи стрій цієї кобзи як open G tuning і підкреслюючи спорідненість його зі строєм “російської” гітари.

За відомостями від п.Віктора Мішалова, варіанти строю бунтів інструмента були такі:

  • B-D-G-B-D-G-B-D – B1, D2, G2, B2, D3, G3, B3, D4 – основний
  • Bb-D-G-Bb-D-G-Bb-D – Bb1, D2, G2, Bb2, D3, G3, Bb3, D4
  • C-D-G-C-D-G-B-D – C2, D2, G2, C3, D3, G3, B3, D4

Останній варіант, крім найтовщої восьмої струни, дублює торбанові бунти на тон вище (див. PDF). А в першому та третьому варіантах “заховано” стрій бандурки – позначення п’яти бандуркових струн виділені нами.

З тих же англомовних довідкових джерел маємо стислі біографічні відомості.

Обкладинка Конопленко-Запорожець Павло – український письменник, музикант, виконавець на кобзі. Народився 1890 р. на Херсонщині. З дитинства вчився грати на гітарі і на скрипці. Музиці навчався в Одесі, вчителем скрипки був професор Йозеф Карбулька, вчителем гітари – італійський музикант Спетсі. У 1902 році отримав 150-річну кобзу від Данила Потапенка і навчився грати на ній.

Згодом навчався на юридичному факультеті Київського університету, грав на різних музичних інструментах і отримав золоту медаль на музичному фестивалі. Далі служив у царській армії, приєднався до Січових Стрільців, брав участь у визвольній боротьбі. Після поразки разом з українськими військами відступив до Польщі, перебував у таборі для інтернованих (Каліш).

По Другій Світовій війні емігрував до Канади, мешкав у Саскачевані, потім переїхав до Вінніпега, виступав і пропагував кобзарське мистецтво. 1961 року записав платівку “The Kobza” (PDF), до якої увійшло 12 творів з репертуару. 1963 року видав книгу “Кобза і Бандура”. Помер 26 червня 1982 р.

Усвідомлюючи унікальність свого інструмента, а також відмінність його від загальновідомої бандури, яку на той час звикли називати також кобзою, пан Павло прагнув донести це до української та світової громадськості. І саме на таке завдання була спрямована його концертна й публіцистична діяльність ще від студентських років.

Цитуємо за виданням: Павло Конопленко-Запорожець. Кобза і Бандура. – Канада, Вінніпеґ, 1963. Виділення у тексті наші.

“В 1911 році я видав перше своє брошуроване видання в Одесі, п.н. “Кобза найстаріший інструмент українського народу”. Окремий від бандури” [c.17].

 

На сторінках книги автор сам розповідає про свій інструмент – його історію і конструкцію:

“…Одного разу батько сказав мені, що їде на полювання до запорозького козака, з яким недавно запізнався, і який запросив батька разом зі мною до себе на хутір, на полювання. При цьому обіцяв заграти нам на кобзі і торбані.

Я дуже втішився цим запрошенням. Мені минав 12-ий рік, і я ходив до музичної школи і вчився грати на скрипці. Я також грав тоді на гітарі зо 4 роки, яку дуже любив.

[…] Це запрошення на полювання було для мене цілком особливе, бо воно скривало щось містичного в собі. […] Я мав побачити запорозького козака та ще й з довгими вусами, який мав грати на кобзі й торбані, це ж щось небуденне, бо тих інструментів я ще ніколи не бачив. Бандуру мав у руках, але кобзи чи торбана – ні.

Це було коло 30 верств від повітового міста, де ми жили. Коли прибули на хутір, то нас зустрів кремезний козак років з 50, та дійсно з довгими вусами, правдивий запорожець, немов би з воскреслої Запорозької Січі.

В його окремій кімнаті, обвішаній зброєю та килимами, я побачив шафу під склом, в якій висіло кілька музичних інструментів. Кинулися мені у вічі два, один інструмент із двома головками та з багатьма струнами, то був торбан, і другий, із довгою ручкою, з 10 струнами, але з механізмом на 12 струн (8 по грифу, а 4 приструнки по дейці) та з однією головкою в формі орла, – то була кобза. Лежала в шафі велика сопілка й гітара.

Власник хутора (фарми) був нащадком запорожців, господарював з дружиною, бо дітей не мав. Був надзвичайно гостинний і щирий. Він називався Данило Богданович Потапенко. Після полювання, ми з батьком були запрошені господарями на вечерю. Одначе мене притягала не вечеря, хоч я й був голодний, але я хотів добре придивитися на торбан, а найбільше на кобзу, та почути, як грається на них.

Я так багато чув про нашу минувшину від свого батька, діда та з творів Гоголя та інших письменників. Дещо знав про кобзу, козацтво, запорожців, гетьманів, а “Кобзаря” Шевченка я уже знав майже цілого на пам’ять, так, що цілу історію наших предків мав у своїй душі…

Зачав батько просити господаря показати кобзу й торбан та заграти на них. Господар заграв, а властиво акомпанював під свій спів думи, але кобза видалася мені більш мелодійною і цілковито захопила мене. Була вона при тому багато легшою від торбана, який був незручний і тяжкий; кобза була довбана, а торбан клеєний.

Господар знав від батька, що я вчуся на скрипці і граю на гітарі. Після скінчення гри він витягнув з шафи гітару і подав мені, щоб я заграв. При тому вияснив, що гітара – це власність брата його жінки, який у нього гостить.

Щодо гітари, то я вже не раз виступав на концертах, а почав вчитися грати на ній ще з 8 років. Коли я заграв господарям кілька творів, а останній Кармелюка зо співом, то господар дуже був зворушений, обійняв мене і міцно поцілував, кажучи дослівно: “Я таку дитину чую перший раз…” і сам розплакався, а я з ним також…

По кількох хвилинах, він звернувся до мене з запитом: що мені подобається більше, кобза чи торбан? А й додав, що це великі наші інструменти, які вже, здається, вимерли… Він ще сказав, що приїздили до нього пару разів післанці та пропонували добрі гроші, щоб кобзу їм відступив для музею, але він відмовився.

Я відразу сказав, що подобається мені кобза. Він взяв зараз же на денці кобзи й написав, що це мені від нього дарунок, поясняючи, що вона має коло 150 років, а він є правнуком своїх дідів запорожців, перехрестив кобзу й мене, кажучи, що це велика пам’ятка, яку дарує мені її, щоб я на ній вчився та грою й піснями пригадував людям, як козаки билися за волю, за віру, власну хату, за рідний край-Україну.

При тому він мене запевнив, що більше грає сам на торбані і йому приємно, що я буду його родинну кобзу мати у себе не як “мебель”, а, як “живу” річ, яка сама за себе говорить. Обіцяв показати способи гри на ній.

Таким великим і несподіваним подарунком я був цілковито приголомшений. А як же могло бути інакше? Кобза, яку я так дуже хотів мати та й ще з роду запорожців, це вивело мене з мрій в сферу дійсности” [c.44-47].

 

“На цьому місці стверджую, що кобзарів із кобзами, крім запорожця Потапенка я в свойому житті більше не зустрічав. Це власне дає мені до думання, що кобзи цілком зникли…” [c.49].

 

“Кобза, яку я отримав у дарунку, була примітивної обробки. Довбана з верби, овальної форми, з довгою ручкою (грифом), з механізмом на 12 струн і мала всього 6 ладів. Отже 8 струн ішли по грифу, а 4 струни по дейці. Жодних знаків по грифу, як у гітарах, поміж ладами не було. В кількох місцях вона була пошкоджена (потріскана), але добре склеєна, а головне те, що вона, не зважаючи на свій “музейний” стан, мала добрий вигляд, звучала ніжно і мала прекрасну вібрацію. Закінчення ручки було високо артистичної роботи. Голова ручки (грифу) була оздоблена вирізкою орла з його бюстом, а в очах орла були вставлені діяманти (алмази), які при світлі іскрилися і це викликало уяву про щось далеке, містичне і чарівне минуле…” [c.48].

 

За винятком орла на голівці, тут описано класичний ужитковий народний інструмент з діатонічними ладами.

“Моя оригінальна кобза […] була під час війни знищена. В Канаді забрало мені кілька років часу, щоб знайти майстра, який зробив би мені кобзу, подібну до моєї попередниці” [c.17].

 

Для нас це теж велика втрата. Навіть якби ця кобза мала не 150 років, а половину або третину такого віку – а ми знаємо, що люди часто помиляються, датуючи свої родинні реліквії, – все одно це був унікальний зразок. Якщо б такий інструмент зберігся, його креслення і фотознімки були б сьогодні безцінними.

“Сам господар Потапенко мав закінчену агрономічну освіту й був свідомим українцем, бував часто у нас гостем, а ми в нього на хуторі. Він мені показав скромні способи гри на кобзі, але я згодом застосував інший стиль гри на кобзі. (Я був довгий час під впливом кобзаря Потапенка)…” [с.47].

 

Опанувавши від Потапенка автентичний спосіб гри, який, імовірно, був подібний до описаних Лисенком способів гри на торбані (PDF) чи на вересаївській кобзі, молодий музикант перейшов до більш звичного з дитинства “гітарного” способу, що мав бути видозмінений з урахуванням наявності приструнків. На це вказує й сам автор, докладно описавши характерні риси своєї гри на кобзі:

“Кобза дає не тільки прекрасний супровід-акомпаніямент стилю “Раскуеадо” при музиці чи пісні, а головне при застосуванні стилю “Пунтеадо”, коли виконується водночас арія з акомпаніяментом, він солюючий і абсолютно самостійний. Грається на кобзі лівою рукою всіма 5-ма пальцями по цілому грифу, а правою рукою 4-ма пальцями також упродовж цілого грифу (спеціяльний стиль гри по всіх струнах)” [c.43].

 

Новий стиль гри, окрім певних академічних навичок, потребував також хроматичності інструмента. Наслідком цього стали експерименти з конструкцією кобзи.

“Отже від часу зустрічі з кобзарем Потапенком, тобто від 1902 року, я й став кобзарем… З бігом часу я почав удосконалювати кобзу. Дещо зменшив грубість грифу, боків і спідньої дейки, та додав ще 10 ладів, яких разом було вже 16. Ця удосконалена кобза мала вже потрібний хроматичний звукоряд.

На кобзі, яку я тепер маю, вставлено 20 ладів, що є на мою думку, повним може й конкретним завершенням при виконуванні музичних творів” [c.49].

 

Досвід гри “гітарним” способом на п’ятиструнній бандурці підтверджує: найкращою кількістю є 20 ладів на грифі з легким доступом до них.

Світлини з книги та єдине фото, опубліковане у Вікіпедії, свідчать, що пан Павло мав кілька концертних інструментів, у т.ч. й електроакустичні:

 

Наводимо тут також декілька інструментальних творів у виконанні П.Конопленка-Запорожця, знайдених в Інтернеті. Ймовірно, це відцифровані записи з платівки 1961 року. Отже, можемо почути, як звучав його інструмент.

Один з треків – це в’язанка народних танців. Для зручності прослуховування подаємо їх кожен окремо.


Гірська коломийка:

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.


Карапет:

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

В анотуванні платівки цей твір помилково названий “Carpathian Dance”, себто “Карпатський танець”. Насправді “Карапет” має російське походження, проте прижився в Україні і був відомий насамперед у центральних районах та на Поліссі протягом усього 20-го століття.


Чумак:

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Танцювальна мелодія з різними варіантами пісенних слів. Тут, очевидно, мається на увазі початок “А вже чумак дочумакувався”. Більш відомим сьогодні є варіант “А до мене Яків приходив”, тому цей самий танець часом називають ще “Яковом”.

Простіший варіант цієї мелодії для бандурки є у нас тут: Танцювала чумакова жінка.


Дудочка:

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.


За твої, дівчино, личенька пишні – мелодія ліричної стрілецької пісні Романа Купчинського:

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

В анотуванні платівки вжито назву за другим рядком пісні: For Your Cherry Lips – “…За твої, дівчино, устонька-вишні…”


Повій, вітре, на Вкраїну – мелодія ліричної пісні на слова Степана Руданського:

mp3

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Спрощений варіант для вивчення на бандурці: Повій, вітре, на Вкраїну.


 

Пан Павло був видатним музикантом академічного характеру – і при цьому був людиною свого часу. Він цікавився історією і українською старовиною, популяризуючи її так, як сам розумів. Вдосконалював і змінював давній народний інструмент для модернішого способу гри на ньому. Але документальною реконструкцією виконавської традиції на давній кобзі він не займався. І, на жаль, не зберігся його перший інструмент – народний зразок “мамаївської” кобзи з вісьмома струнами на грифі. Тим не менше його праця є важливим мистецьким, історичним і етнографічним надбанням української культури.

А для нас музична спадщина і книжка Павла Конопленка-Запорожця є неоціненним документальним свідченням життя й видозмін народної мамаївської кобзи у 20-му сторіччі.
 

22 липня 2015   (оновлено 18.06.2017)   //   Категорії: ІНСТРУМЕНТИ, АУДІО, ВИДАННЯ, Давні, Новини   Автори: