• На чому грав козак Мамай?
• Побутові музичні інструменти в Україні 18-20 століть
• Один стрій для чотирьох інструментів!
• І у сусідів так буває…
• Мамаївський інструмент досі з нами!
• Бандурка і традиційне кобзарство
• Наслідування мамаївських інструментів у 1960-70-х роках
• Бандурки Кобзарського цеху: з 1998 року досьогодні
• Висновки
• Корисна інформація
Багатьох наших сучасників цікавить питання: куди подівся музичний інструмент Козака Мамая – аналог сучасної гітари, і чому його місце в українській музичній традиції тривалий час залишається вільним?
Справді, багата музична культура українців просто не могла бути позбавлена універсального побутового інструмента, розміри якого дозволяли б мати повноцінний бас і давати гарний супровід. Це був інструмент і до співу, і до танцю. Згадаймо Мамаєве: “Гей, бандуро моя золотая! Коли б до тебе дівчина молодая – скакала б, плясала б аж до лиха, що не один чумак одцурався б солі міха!..”
Звівши докупи історичні джерела, фольклорні записи початку 20-го століття й переконливу наукову гіпотезу 1970-х років, ми одержали цілісний, послідовний результат, який проілюстрували друкованими матеріалами, експонатами Національного музею народної архітектури та побуту України та окремими живими інструментами, позиченими у власників.
Одразу зауважимо: тут не буде нічого про реконструкцію музичних інструментів. Це спроба екскурсу в традиційний селянський музичний побут України 19-го – 20-го століть із можливістю взяти звідти щось для себе, у своє власне “сьогодні”.
На чому грав козак Мамай?
Знаємо, що музейні збірки зберігають для нас кількасот картин із Козаком Мамаєм. Вони датовані переважно 18-м – першою половиною 19-го сторіччя.
Зупинивши кожен свою мить, Мамаї грають на дуже різних інструментах. Різних за формою, розмірами, кількістю струн.
Минуло двісті з гаком років… Де ці інструменти?
Що робити?
За зовнішнім виглядом намальованих інструментів можна легко здогадуватися про їхню конструкцію.
Одні чимось подібні до мандоліни чи академічної кобзи (“домри”). Другі нагадують старосвітську “вересаївську” кобзу. Треті, схоже, були обтягнені шкірою, як банджо. А четверті взагалі мають форму гітари!
Більшість їх мали досить великі розміри, щоб бути універсальними – давати гарний бас і гармонійний супровід до співу чи до танцю…
Мовчать Мамаї, тільки посміхаються загадково.
Побутові музичні інструменти в Україні 18-20 століть
Найперший і найдавніший з них – ТОРБАН. Інструмент міського населення та панської старшини, який ще у 19-му столітті вийшов з ужитку. Про нього і про його стрій докладно написав український класик Микола Лисенко у статті (PDF): Лысенко Н.В. О торбане и музыке песен Видорта / Журнал “Киевская старина”. – 1892. – №3. – С.381-387.
Маємо це на увазі.
Другий знаний інструмент – СЕМИСТРУННА ГІТАРА. Прийшовши до нас, імовірно, з Росії, ймовірно, у 19-му сторіччі, вона міцно увійшла в міський і селянський побут. Етнографічні світлини кінця 19-го – початку 20-го століть це підтверджують.
Третій інструмент – МАНДОЛІНА – донині часто трапляється на горищах наших дідусів і бабусь. Хоч і маленький він – але все одно родич мамаївським, хоча б за формою…
І четвертий – трикутне придибайло з Росії – БАЛАБАЙКА, що їх навіть примусово завозили до України ще з перших років радянської влади.
Це, здається, все, що лежить на поверхні.
Привалов Николай Иванович. Тамбуровидные музыкальные инструменты русского народа. Очерк их происхождения, появления на Руси и существования (домра, балалайка, лютня, кобза, бандура, бандурка, торбан, мандолина, гитара). Историческое исследование. – “Известия С.-Петербургского общества музыкальных собраний”. – 1905, апрель-июнь. – 1906, февраль. – PDF.
У ній оповідалося про БАНДУРКУ – невеличкий гітароподібний інструмент уральських козаків – виселенців з України початку 19 сторіччя. Бандурка мала 5 струн, і Привалов докладно фіксує два варіанти строю та спосіб гри.
У Мамаїв, датованих першою половиною того ж таки 19-го століття, маленький гітароподібний інструмент зустрічаємо мінімум п’ять разів. Один з них має 6 струн, двоє – по 5, на інших двох струн не видно…
Та для нас це вже щось!
Привертає увагу ще один коментар М.Привалова, процитований І.Шрамком: “…Бандурка представляет собою нечто в роде пятиструнной уральской балалайки; очень возможно, что и четырехструнная малорусская балалайка есть ни что иное, как видоизменение позднейшее формы южно-русской казацкой бандурки, подобно тому как великорусская балалайка есть видоизменение домры. Точно также и московская 4-струнная балалайка представляет собою, вероятно, не что иное, как южно-русскую бандурку“.
У радянський час українських чотириструнних балабайок в народному побуті вже не стало – очевидно, їх замінили готові триструнні, фабричного виробу. Але й сам факт їхнього існування для нас теж доволі промовистий.
Докладні історичні та лінгвістичні матеріали про бандурку див. тут:
Про походження бандурки – Ярослав Ящук
Один стрій для чотирьох інструментів!
Розглянемо уважніше відомі нам строї названих вище інструментів.
Мандоліна строїться як скрипка (тільки кожної струни має по дві), і цим строєм різниться від усіх.
Октави тут позначені однаковими кольорами. Висота тоніки буває різна, але співвідношення між звуками для п’яти струн усіх цих інструментів – спільні!
Це дає велику подібність аплікатур акордів. Себто, один і той самий твір на всіх цих інструментах грається майже однаково, зважаючи лише на кількість струн. Таку спільність можна пояснити тільки стійкою традицією побутування строю в Україні протягом 18-21 століть.
Слід зауважити, що в народному побуті за дотриманням висоти тоніки стежили не надто прискіпливо, і зазвичай настроювали інструмент до власного голосу, або “як Бог на душу покладе”. Тому визначальним для строю народного інструмента все одно буде співвідношення висоти струн – тобто, спільність ладу та його ступенів, що ми й бачимо на прикладі цих чотирьох інструментів.
Цікаво, що тонші чотири струни будь-якого нашого мажорного інструмента за строєм мають лише одну невеличку відмінність від шестиструнної гітари: в українських інструментах перша струна на тон нижча.
І саме ця деталь робить наш народний інструмент дивовижно універсальним!
Завдяки простому мажорному строю на ньому дуже легко вчитися – “все, що зіграєш, буде музика”! Починаючи з простого акорду відкритих струн… А малечу від нього взагалі відірвати не можна! :)
Але мало того!
Цей стрій дає унікальну можливість легко грати одночасно мелодію й супровід – і підбирання нової пісні “з нуля” спрощується навіть для початківця. Досить лише підібрати мелодію по першій струні, а потім “підставити” до неї готові акорди – один з кількох спробуваних обов’язково підійде!
І у сусідів так буває…
Європа, крім України та Росії, має мінімум 5 інструментів зі строєм, ідентичним нашому. З них три п’ятиструнні і два чотириструнні…
А разом на земній кулі родичів бандурки за строєм понад два десятки:
…Зробимо тепер ліричний відступ і подивимося у Вікіпедію на означення укулеле – гавайської гітари. У російській версії читаємо:
“Гитара укулеле может быть разных форм: как стандартной, гитарообразной, так и формы “ананас”, в форме весла, треугольной формы, квадратной (часто сделанной из коробок из-под сигар) и т.д. Всё зависит от фантазии мастера”.
Кілька прикладів:
Подібну історію має спільнострійний з бандуркою шведський інструмент Гальсцитра (Halszither). Погляньте, які різні форми здавна мають ці інструменти:
Мамаївський інструмент досі з нами!
Саме цю просту істину ілюструє нам вищенаведена таблиця: Україна любила і продовжує любити свій переконливий, “військовий”, козацький мажорний стрій, адаптуючи до нього будь-які форми, які лише потрапляли до рук.
Тому балабайки у нас робили навіть із гарбузів! :) Докладніше про такий інструмент »
Отже, досить вірогідною сьогодні є версія, що мамаївські інструменти нікуди й не поділися – вони просто тихо розчинилися, “втонули” у інших формах – семиструнній гітарі, балабайках і т.п. – передавши їм свій простий мажорний стрій.
Адже простіше було взяти готовий інструмент, гарно зроблений майстром чи на фабриці, ніж власноручно робити собі п’яти- чи чотириструнну бандурку. Стрій же все одно той самий!
Прикметною є й значна кількість експедиційних записів, у яких люди діляться спогадами про свою дитячу сільську музичну “освіту”. Часто-густо музика для дітей починалася саме з триструнної балабайки, на якій було так легко грати місцеві пісні й танці…
Традиційне – просте, красиве і доцільне!
Бандурка і традиційне кобзарство
Дотримуючись термінів Кобзарського Цеху, кобзами сьогодні називаємо інструменти, які є “родичами” лютні, – у них на грифі струни притискаються.
На противагу їм народна, або старосвітська бандура є родичкою шоломовидних гусел. Струни на ній не притискають. І тримають її не ребром до себе, як академічну, а притуливши до грудей, щоб лунала “в люди”…
Майстер Микола Будник ще в середині 1980-х років реконструював кобзу незрячого співця Остапа Вересая, описану Миколою Лисенком. Інструмент пішов у люди і нині відомий під назвою “вересаївської” кобзи.
Аналогічно інструмент Козака Мамая з мажорним строєм називаємо “МАМАЇВСЬКОЮ” КОБЗОЮ, але він має й народну назву – БАНДУРКА.
Якщо припустити, що подібним був не лише спосіб гри, а й стрій кобзи Магадина, – що було б логічно, – то схоже, що з-поміж шести бунтів вересаївської кобзи “випала” найменш функційна струна – 5-та, бас “до”.
Cтрій Вересаєвого інструмента, починаючи від найтовщої струни: соль – до – ре – соль – ля – ре (струни на грифі, які можна притискати), соль – ля – сі-бемоль – до – ре – мі (короткі приструнки на корпусі інструмента).
Інші п’ять струн, що залишилися, будуть дуже подібні до строю бандурки, тільки друга тонка струна спущена на тон, щоб грати “на жалібно”. При потребі підтягнувши її на тон вище, маємо інструмент “на весело” – ту ж саму бандурку, тільки з приструнками!
До речі, за описом Миколи Лисенка, так само “на жалібно” й “на весело” перестроювали й торбан…
Цікаво, що досі не бачили жодного давнього Мамая, який би тримав у руках старосвітську бандуру. Ймовірно, так сталося тому, що діатонічна бандура – родичка гуслям, а не лютні, – здавна супроводжувала виключно незрячих кобзарів, спадкоємців Бояна.
Своїм поважним строєм вона давала супровід до епічних творів – дум, історичних пісень, а також релігійних псальмів.
А Козак Мамай – людина світська, та ще й військова. Тому й інструмент у його руках – веселий і войовничий, завдяки мажорному строєві! Хоч під настрій бандурка може й пожуритися – разом із своїм господарем…
Наслідування мамаївських інструментів у 1960-70-х роках
Якщо ж поворушити недавню історію, то побачимо, що ми далеко не перші зацікавилися музичними інструментами Козака Мамая.
Це бувало й у значно важчі для України часи – наприклад, у 1960-70-ті роки. Тоді працювали музичні “фабрики” – капели бандуристів, оркестри “народних” інструментів, які підмінювали поняття про справжню народну українську музику. А ще – тотальний облік “художньої самодіяльності” на місцях і у столиці; обов’язкове затвердження репертуару…
Які вже тут Мамаї? До Сибіру закортіло?
Та все одно знаходилися люди, які шукали традиційних форм і традиційних строїв – маскуючи їх потребами оркестрів. Тих майстрів уже давно немає серед нас, але їхні інструменти говорять самі – за себе і за своїх творців.
П’ятиструнні кобзи майстра Василя Зуляка з Мельниці-Подільської, які чудово тримають стрій бандурки.
Семиструнні та чотириструнні кобзи київського майстра Миколи Прокопенка – яскраві інструменти класичних обрисів і найвищої якості!
У збірці Національного музею народної архітектури та побуту України є також робота майстра Івана Скляра – чотириструнна кобза достеменно “мамаївської” форми та пропорцій. Саме він був автором конструкції сучасної академічної бандури, “завдяки” якій Україна мала забути бандуру народну… Але не забула!
Форми, розміри і строї цих інструментів – усе засвідчує ґрунтовний підхід майстрів до своїх пошуків. Любовно виготовлені, кобзи заховали у собі їхню мрію про козацтво – і донесли її до нас…
Докладніше про інструменти 1960-70-х років:
Бандурки Кобзарського цеху: з 1998 року досьогодні
Кілька мамаївських інструментів у різні роки виготовили майстри Київського Кобзарського цеху.
Серед них, зокрема, кобза Сашка Кота, зроблена ним під керівництвом Миколи Будника у 1998 році; вересаївська кобза Івана Кушніра – теж “мамаївської” форми, з довгою ручкою, 1990-і роки; кобза Юрія Фединського, 2000-і роки; бандурка Олексія Кабанова – 2010; дві бандурки Назара Божинського – 2011 та 2012; бандурка Євгена Макоцьоби – 2013; бандурка Андрія Паславського – 2013; дві бандурки Ждана Безвербного – 2017 та 2020…
Ці інструменти дуже різні за формою та реалізацією. Об’єднує їх одне: на них МОЖНА ГРАТИ… :)
Більше про
Так само МОЖНА ГРАТИ і на інших сучасних бандурках – колишніх іспанських та гавайських гітарах, мандолінах та інших екзотах, підредагованих і перестроєних на наш простий мажор. Адже в Україні історія бандурки – це історія побутування строю в різних формах музичного інструмента…
Висновки
А хто не вірить – хай сам спробує! :)
Корисна інформація
- Докладні історичні та лінгвістичні матеріали про бандурку: Про походження бандурки. – Ярослав Ящук.
- Виставка “Життя мамаївської кобзи” в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” – фото та відео експозиції; радіопередачі.
- Документальні джерела про бандурку, зібрані Назаром Божинським – 2013 − PDF − 2,9 Mb.
