“КОЗАК МАМАЙ” (енциклопедична довідка) – Станіслав БУШАК

Козак-бандурист. 19 ст. “КОЗАК МАМА́Й” – народна картина. Була надзвичайно поширена й популярна в українського народу. “Мамаїв” малювали на стінах, дверях, віконницях, лутках, скринях, вуликах, посуді, полотні, дереві, папері.

Збереглося близько ста подібних творів 18 – 1-ї пол. 19 ст.; найдавніший датують початком 18 ст., проте чимало дослідників вважають, що існували вони і в 17 ст.; картин 20–21 ст. – сотні. У них збережено пластичний канон, який полягає в тому, що козак сидить на землі, підібгавши ноги “по-східному” (“по-турецьки”) у степу під дубом, на гілках якого розвішано (або лежить поряд) амуніцію, – рушницю, шаблю, лук, стріли, пістоль, порохівницю, сумку, посуд; палить “люльку-бурульку” та грає на “бандурі подорожній” (чи кобзі); зазвичай, одягнений у жупан або кожух, сорочку, шаровари, чоботи-сап’янці; позаду – баский кінь, прив’язаний до списа, застромленого у землю. Є картини, на яких козак не грає на бандурі, а тримає руки на грудях у характерному жесті.

Композицію творів побудовано на основі колових та овальних ритмів ліній і плям. Видатний дослідник “мамаїв” Платон Білецький вважав, що дуб уособлює силу козацтва, кінь – волю, зброя – готовність до боротьби, люлька – самотність, бандура – мрії та сподівання. Прізвища більшості авторів давніх “мамаїв” невідомі, як і точний час написання картин. Часто митці копіювали старі зразки, взявши їх за основу, вносили нові деталі, що зближує картини на зразок “Козака Мамая” із класичним іконописом. Серед митців 18 ст., які дотримувалися традицій і канонів народного малярства, – Г.Маляренко (учень Києво-Лаврської іконописної школи) та Т.Калинський (професійний майстер), у 1-й пол. – серед. 19 ст. – козак П.Рибка, прапорщик Брашиванов, етнограф Домінік П’єр де ля Фліз.

Козак Мамай. Поч.20 ст. Твори на зразок “Козака Мамая” стали візитівкою української культури, символом її національної неповторності. Подібного сюжету немає у мистецтві сусідніх народів. Ще в 19 ст. ці картини мали надзвичайне поширення серед усіх верств українського суспільства, причому їх можна було побачити і в простих селянських хатах, і у розкішних дворянських садибах. Гетьман Павло Скоропадський, згадуючи свої дитячі роки, проведені в с.Тростянець (нині Ічнянського р-ну Чернігівської обл.) писав: “В домі всюди висіли старі портрети гетьманів та різноманітних політичних і культурних діячів України, було кілька старовинних зображень Мамая”. Їхні сусіди Тарновські, які володіли Качанівкою, та Ґалаґани у Сокиринцях також зберігали по кілька таких картин. Феноменальна популярність цих творів на всій етнічній території України (особливо на землях Гетьманщини, Запорожжя, а також Правобережній Київщині та Черкащині), зокрема і в поселенців Дону, Кубані, Сибіру і Далекого Сходу, вказує на закодовану важливу для української душі інформацію, що передається з покоління в покоління, визначаючи засадничі риси національного характеру.

До образу козака з бандурою (Мамая) зверталися Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Георгій Нарбут, Опанас Сластіон, Амвросій Ждаха, Давид Бурлюк, Іван-Валентин Задорожний; його вивчали Іван Франко, Олександр Лазаревський, Домінік П’єр де ля Фліз, Пантелеймон Куліш, Дмитро Яворницький, Данило Щербаківський, Павло Жолтовський, Леонід Махновець, Платон Білецький, Олександр Найден та інші.

Максим Залізняк. 1858 р. На картинах трапляються прізвища козацьких ватажків – Максим Залізняк, Семен Палій, Нечай, кошовий Харко, Сава Чалий; набагато частіше це ім’я виступає як збірне, характерно-типове: Іван Васильович Кутовий, Гордій Велегура, козак Бардадим, козак Шарпило, древній запорожець, козак Боняк, Хома. Ще частіше козак безіменний – запорожець, кримський запорожець, запорозький кошовий, козак – душа правдивая, козак-сіромаха. На багатьох картинах є віршовані написи, часто значні за обсягом, у яких козак звертається до глядача або роздумує над життям. У них серйозні мотиви химерним чином поєднано з гумором, а то й самоіронією, суттєво доповнють образ.

Підписи під картинами часто перегукуються з монологом козака з вертепних вистав (народний ляльковий театр), які пародіюють написи на козацьких ктиторських портретах (“Хоч ти на мене дивишся, та не відгадаєш, відкіль родом і як зовуть нічичирк не скажеш”). У “Каталозі” (1898) колекції українського мецената 19 ст. Василя Тарновського 6 картин названо “Козак Мамай”, хоча вони належать до трьох композиційних типів, а на одній з них козака названо Хома (“А ім’я мені – Хома…”). Наприкінці 19 ст. назва “Козак Мамай” стала загальновживаною стосовно картин із зображенням козака з бандурою.

Козак Мамай. 19 ст. Відомо лише кілька творів, на яких козака названо “Мамай” (період гайдамаччини, 2-а пол.18 ст.); події відбуваються в лісі, біля козака-бандуриста змальовано його товаришів, які готують на вогнищі їжу, сушать одяг, п’ють горілку та чинять суд і розправу над недругами. Слово “мамай” могло бути прізвищем козака, хоча його вживали у загальних значеннях: кочова в степу людність; камінна статуя (баба) в степу; згодом – як синонім до “козак”, “запорожець”, “гайдамака”, “розбишака”, “волоцюга”. У народі “мамаєм” могли називати будь-якого козака.

Втім, існували й реальні особи, які за часів козаччини (і раніше) мали прізвище Мамай. Насамперед згадується золотоординський полководець Мамай, військо якого було розбите під час Куликовської битви 1380 р. Його нащадки отримали звання князів Глинських (від міста Глина, або Глинськ, на Сулі, поблизу Ромен). Наприкінці 15 ст. князь Богдан Федорович Глинський-Мамай, будучи старостою Черкаським, брав участь у формуванні перших козацьких формувань і 1493 року здобув турецьку фортецю Очаків, що прославило його прізвище в Європі. Саме тоді слово “мамай” тісно переплелося із поняттям “козак”. Багато реальних Мамаїв злилися в один образ, перетворившись на Мамая міфічного, невмирущого. Легендарний Мамай уподібнився християнським святим, справжнє життя яких розпочалося після фізичної смерті, що стала якісним переходом до життя вічного.

Козак Мамай. І пол.19 ст. Прізвище Мамай зафіксовано у багатьох топонімах, поширених переважно від Холодного Яру до Південного Бугу (території Черкащини, Кіровоградщини, Миколаївщини). Відомі річка Мамай-Сурка (ліва притока Дніпра), городище Мамай-Сурка поблизу річки Білозірка на Мамаєвій горі (Кучугур. городище), на березі Каховського моря поблизу с.Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського р-ну Запорізької обл. Учені вважають, що це городище було ставкою еміра Мамая. З правого боку Дніпра є ріка Мамайка (притока ріки Інгул), яка протікає Кіровоградщиною, де розташовано Мамаїв Яр та однойменна залізнична станція (поблизу с.Цибулеве Знам’янського р-ну Кіровоградської обл.). На Південному Бузі є скелястий Мамаїв острів (у районі села Мигія, південніше міста Первомайськ), поряд із яким був центр однієї із найвпливовіших на Січі Буго-Гардинської паланки. У Холодному Яру ріс старовинний Мамаїв дуб, біля якого, за легендами, збиралися козаки і закопували скарби.

Донині дискутують стосовно походження композиційного канону картини. Сидяча поза козака (зі схрещеними ногами) має аналоги в мистецтві народів Південної, Східної. і Центральної Азії (Туреччина, Іран, Монголія, Тибет, Індія, Японія), котрі сповідують іслам, буддизм та індуїзм. На нашу ж думку, ця композиція не запозичена, а має місцеве (автохтонне) походження. Образ козака Мамая є узагальненим пластичним символом української історії; в ньому проявилася всенародна любов українців до козацтва та винятковість ролі, яку воно відіграло в історії та культурі України. У цьому образі відбулася народна канонізація козацтва: картини з зображенням козака-бандуриста висіли в помешканнях на найпочеснішому місці, нерідко поруч з іконами. Як влучно сформулював Платон Білецький: “Козакам-мамаям не вклонялися і не молилися як іконам, але їх шанували як своєрідні пам’ятники героїчним часам козацтва”.

Література:

  • Держко О. Козацькому роду нема переводу, або ж Історія козака Мамая // Україна. – 1990. – №38.
  • Білецький П. Українські народні картини “Козаки-Мамаї” // Родовід. – 1997. – Ч.2(16).
  • Бушак С. “Козак – душа правдивая” (Серйозне та смішне в образі козака Мамая) // Образотворче мистецтво. – 1998. – №2.
  • Чорна М. Таємниці української народної картини “Козак Мамай” // Там само. – 2003. – №1.
  • Найден О. Образ воїна в українському фольклорі. – Київ, 2006.
  • Зінків І. До походження епоніму “Козак Мамай” // Студії мистецтвознавчі. – 2007. – №4.– PDF.
  • Пошивайло Т. Народна картина “Козак Мамай” // Історія декоративного мистецтва України. – Київ, 2007.
  • Козак Мамай: Альбом. – Київ, 2008.

Станіслав БУШАК

Джерело: esu.com.uaPDF

Більше зображень і джерел про “Козака Мамая” >>

 

5 листопада 2017   (оновлено 12.11.2017)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ   Автори: