Бандурка – мамаївська кобза

Хрестоматійна пісня з Центральної України.

Аранжування для торбанового строю – Микола Пушкар:

Ой на горі два дубки (2)
Ой на горі два дубки, два дубки,
Схилилися докупки.

Вітер дуба хитає, (2)
Вітер дуба хитає, хитає,
Козак дівку питає.

Continue reading “ОЙ НА ГОРІ ДВА ДУБКИ (жартівлива, до танцю)” →

Хрестоматійна пісня з Західної України.

Аранжування для торбанового строю – Микола Пушкар:

Ой чорна я си, чорна,
Чорнява, як циганка,
Ще-м си полюбила (2)
Чорнявого Іванка.

Continue reading “ОЙ ЧОРНА Я СИ, ЧОРНА (жартівлива, до танцю)” →

Джерело: Петро Приступов. А далі була кобза… (про себе дещо і ще щось…). – 2017–2019.

Є такі люди – їх дуже небагато! – які зберігають для нашого сьогодення живі скарби минулих літ. Власне, це не минувшина, а позачасові, завжди актуальні знання, світоглядні та мистецькі явища, які на певному етапі можуть стати відкриттям для кожної людини, незалежно від побуту чи суспільного стану. В одну мить ці знання стають для нас живими, їх творці – близькими й рідними, а Україна – глибокою, невичерпною криницею духовних надбань.

До таких людей, безперечно, належить і Петро Георгійович Приступов, який ось уже понад сорок років живе поетичними творами українського філософа Григорія Сковороди. Покладений на музику “Сад Божественних пісень” звучить у супроводі кобзи торбанового строю – в різних країнах, для різних аудиторій, але завжди з глибоким змістом і невмирущим духом української філософської давнини…

Нині пан Петро люб’язно ділиться з нами своїми спогадами про музичні та мистецькі стежки-дороги, пов’язані з ім’ям Григорія Сковороди.

Continue reading “А далі була кобза… – Петро ПРИСТУПОВ, 2017-2019” →

Українська ордена “Знак Пошани” студія хронікально-документальних фільмів, Творче об’єднання “Криниця”, 1989 рік.

Творча група: автор сценарію Ігор Замлинський, режисер-оператор Сергій Лисецький, редактор Тарас Унгурян, звукооператор Валентин Антоненко, директор фільму Анатолій Марцинкевич.

Ми дуже вдячні користувачеві YouTube Володимиру Алексєєнку за оприлюдення цього, без перебільшення, унікального матеріалу. І не лише тому, що тут задіяні багато знакових постатей української культури.

Continue reading “Документальний фільм “Кобзо моя…” – 1989″ →

З 7 до 30 червня 2014 року в Музеї Івана Гончара діяла виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” – народні музичні інструменти з фондових збірок Національного музею народної архітектури та побуту України і Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Пропонуємо вашій увазі її віртуальну версію.

Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” ілюструє основи громадської музичної культури українців. Троїста музика у традиційному складі була поширена по всій території України – маючи, проте, свої регіональні відмінності у кожному краю.

Маємо ще одну нагоду згадати добрим словом знаного збирача й дослідника народних музичних інструментів п.Ігоря ШРАМКА [1938−2010], який зібрав переважну більшість експонатів виставки, що належать НМНАП України. Своє почесне місце в експозиції посіла також його видатна знахідка – давні ручні баси з Закарпатської Гуцульщини – з якої й почалися його пошуки строю бандурки – мамаївського інструмента…

Докладніше »

За публікацією: Дмитрий Петрачков. Конструктивные особенности русской семиструнной гитары. – dimuz7.ru – PDF. Переклад українською, добір ілюстрацій, виділення та курсивні коментарі – Катерина Міщенко.

За більш ніж двохсотлітню історію існування “російської” семиструнної гітари, подібно до інших різновидів цього інструмента, у неї склалися свої традиції виконавської техніки та конструктивні особливості самих інструментів. У цій статті ми зробимо стислий огляд характерних конструктивних особливостей “російської” семиструнної гітари.

Параметри грифа “російської” семиструнної гітари можуть бути доволі різноманітними; чіткого еталону, як у випадку з гітарою класичною, не існує. Ширина грифа – величина, яка визначає відстань між струнами на верхньому поріжку, може варіюватися доволі широко. Мені траплялися грифи від 43 до 54 мм біля верхнього поріжка.

Така велика різниця у значеннях виникає насамперед завдяки різноманітній техніці для лівої руки виконавця: при грі з застосуванням великого пальця зручнішим є вузький гриф і навпаки.

Continue reading “Конструктивні особливості “російської” семиструнної гітари – Дмитро ПЕТРАЧКОВ” →

В Харкові коло станції Пушкінської грає щоп’ятниці на домру україномовний дід. На жаль, майже не чує. Грає боєм (плектром) без співу різні речі. Одну річ вдалось розібрати, що це “Яблучко”, гране “по-балабайковому”.

Раніше грав на балабайку, гармошку і баян, давали більше. Тепер “ото тільки руб чи два”. Баян важко носити з п”ятого поверху, тому бере домру. “Влітку, – каже, – грають поряд на кобзу; мабуть, йому більше дають”.

Грає, поки на холоді відчуває пальці. Як хто що дасть, промовляє однаково: “Желаю вам большого, большого щасьтя”.

В Харкові він такий не один…

Continue reading “З домрою замість балабайки…” →

За виданням: Володимир Кушпет. Школа реконструкції виконавської традиції: ліра, кобза, торбан, бандура, спів. – К.: Темпора, 2016. – Ч.І. – Музично-теоретична основа реконструкції старосвітського виконавства. – 110 с., іл. – Ч.ІІІ. – Кобза. – 154 с., нот. – Ч.VIII. – Додаток [ноти й тексти]. – 177 с., нот.

Реконструкція давньої музики, інструментів та способів гри на них – завдання окреме, непросте й дуже цікаве. І сьогодні у реконструкторів козацької старовини справжнє свято: книга – чи, власне, восьмикнижжя (бо це вісім частин у окремих палітурках) – Володимира Кушпета докладно висвітлює теоретичні й практичні засади цієї справи.

Подаємо фрагменти кількох розділів цього видання, які безпосередньо стосуються “мамаївської” кобзи, а також відео, де автор розповідає і грає на цьому інструменті.

Continue reading “Володимир КУШПЕТ про історичну реконструкцію “мамаївської” кобзи” →

“КОЗАК МАМА́Й” – народна картина. Була надзвичайно поширена й популярна в українського народу. “Мамаїв” малювали на стінах, дверях, віконницях, лутках, скринях, вуликах, посуді, полотні, дереві, папері.

Збереглося близько ста подібних творів 18 – 1-ї пол. 19 ст.; найдавніший датують початком 18 ст., проте чимало дослідників вважають, що існували вони і в 17 ст.; картин 20–21 ст. – сотні. У них збережено пластичний канон, який полягає в тому, що козак сидить на землі, підібгавши ноги “по-східному” (“по-турецьки”) у степу під дубом, на гілках якого розвішано (або лежить поряд) амуніцію, – рушницю, шаблю, лук, стріли, пістоль, порохівницю, сумку, посуд; палить “люльку-бурульку” та грає на “бандурі подорожній” (чи кобзі); зазвичай, одягнений у жупан або кожух, сорочку, шаровари, чоботи-сап’янці; позаду – баский кінь, прив’язаний до списа, застромленого у землю. Є картини, на яких козак не грає на бандурі, а тримає руки на грудях у характерному жесті.

Continue reading ““КОЗАК МАМАЙ” (енциклопедична довідка) – Станіслав БУШАК” →

Як здається, на сьогодні ще не було жодної публікації, присвяченої окремо питанню походження бандурки, званої також мамаївською кобзою. Як правило, це питання розглядається в контексті історії або бандури, або кобзи. У першому випадку історія бандурки затінюється важливими питаннями походження бандури, а в другому – ще гірше, вся інформація обмежується вказівкою на те, що мамаївська кобза звалася альтернативно бандуркою. Здається, що найбільшу увагу питанню походження бандурки присвятив І.К.Шрамко [1938-2010] (див. Ігор Шрамко про бандурку: текст 1970-х років та Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР), але він розглядав її історію, так би мовити, ретроспективно, тобто на основі даних про бандурку уральських козаків – одного з нащадків мамаївської кобзи-бандурки.

У цьому невеличкому нарисі я спробую викласти результати дослідження цього питання, до якого час від часу я повертався протягом майже 15 років. Лише порівняно недавно почала складатися більш-менш зрозуміла картина походження цього інструмента, хоча залишається ще чимало неясного. Але час іде, та й Лукрецій зі своїм “я зробив, що зміг” усе частіше нагадує про вік…

Continue reading “ПРО ПОХОДЖЕННЯ БАНДУРКИ – Ярослав ЯЩУК” →