Джерело: Петро Приступов. А далі була кобза… (про себе дещо і ще щось…). – 2017–2019.
Є такі люди – їх дуже небагато! – які зберігають для нашого сьогодення живі скарби минулих літ. Власне, це не минувшина, а позачасові, завжди актуальні знання, світоглядні та мистецькі явища, які на певному етапі можуть стати відкриттям для кожної людини, незалежно від побуту чи суспільного стану. В одну мить ці знання стають для нас живими, їх творці – близькими й рідними, а Україна – глибокою, невичерпною криницею духовних надбань.
Нині пан Петро люб’язно ділиться з нами своїми спогадами про музичні та мистецькі стежки-дороги, пов’язані з ім’ям Григорія Сковороди.
Continue reading “А далі була кобза… – Петро ПРИСТУПОВ, 2017-2019”
Українська ордена “Знак Пошани” студія хронікально-документальних фільмів, Творче об’єднання “Криниця”, 1989 рік.
Творча група: автор сценарію Ігор Замлинський, режисер-оператор Сергій Лисецький, редактор Тарас Унгурян, звукооператор Валентин Антоненко, директор фільму Анатолій Марцинкевич.
Ми дуже вдячні користувачеві YouTube Володимиру Алексєєнку за оприлюдення цього, без перебільшення, унікального матеріалу. І не лише тому, що тут задіяні багато знакових постатей української культури.
Continue reading “Документальний фільм “Кобзо моя…” – 1989″
Київський майстер музичних інструментів Микола Прокопенко розповідає про сконструйовану ним на основі давніх зображень семиструнну акомпануючу кобзу.
Відео Віктора Мішалова, середина 1980-х років. Джерело: YouTube, канал користувача Bandurist, збірне відео Leonid Haydamaka – Bandurist, початок з 1:19:27.
Микола Будник, цехмайстер Київського Кобзарського Цеху, розповідає про виготовлення музичних інструментів. Відеозапис зроблено 1993 року в цеховій майстерні, м.Ірпінь під Києвом. Розмову веде Василь Хитрук, відео – Анатолій Богород, участь у зйомці – Василь Музика.
За виданням: Володимир Кушпет. Школа реконструкції виконавської традиції: ліра, кобза, торбан, бандура, спів. – К.: Темпора, 2016. – Ч.І. – Музично-теоретична основа реконструкції старосвітського виконавства. – 110 с., іл. – Ч.ІІІ. – Кобза. – 154 с., нот. – Ч.VIII. – Додаток [ноти й тексти]. – 177 с., нот.
Реконструкція давньої музики, інструментів та способів гри на них – завдання окреме, непросте й дуже цікаве. І сьогодні у реконструкторів козацької старовини справжнє свято: книга – чи, власне, восьмикнижжя (бо це вісім частин у окремих палітурках) – Володимира Кушпета докладно висвітлює теоретичні й практичні засади цієї справи.
Подаємо фрагменти кількох розділів цього видання, які безпосередньо стосуються “мамаївської” кобзи, а також відео, де автор розповідає і грає на цьому інструменті.
Continue reading “Володимир КУШПЕТ про історичну реконструкцію “мамаївської” кобзи”
• Аудіозаписи
• Висновки
• Джерела
Серед багатьох відомих виконавців української діаспори 20-го століття привертає увагу Павло КОНОПЛЕНКО-ЗАПОРОЖЕЦЬ [1890–1982]. Називаючи себе кобзарем на тій підставі, що грав саме на кобзі, він видав три книги про свій інструмент і власний творчий шлях: “Кобза – найстаріший інструмент українського народу” (Одеса, 1911), “Кобза і Бандура” (Вінніпеґ, 1963) і “Кобзар Павло Конопленко-Запорожець у 60-ліття тріюмфу кобзи” (Вінніпеґ, 1970).
Кобза Конопленка-Запорожця мала 8 струн на грифі і 2, згодом 4 або 6 коротких приструнків. Cтрій її, як і стрій бандурки, мав багато спільного із сімома струнами торбана. Англомовні довідкові джерела – en.wikipedia.org та інші – означують стрій цієї кобзи як open G tuning і підкреслюють спорідненість його зі строєм “російської” гітари.
Continue reading “Павло Конопленко-Запорожець і його кобза”
За публікацією: Козак Мамай (народна картинка) / Данило Щербаківський // Сяйво: Літературно-мистецький журнал. – Київ, 1913. – №10-12. – С.251-258. – pdf.
Було передруковано зі скороченнями та з доданням інших ілюстрацій тут: Козак Мамай (народна картинка) / Данило Щербаківський // Журнал “Народне мистецтво”. – Київ, 1997. – №1. – С.18-22. – pdf, djvu.
В Лівобережній, а иноді і в Правобережній Україні ще й досі трапляється по хатах старих заможних козаків картина з написом “Козак Мамай”.
Підібравши під себе ноги, сидить на землі молодий козак. Обличчя у нього гарне, вуса довгі, а з начисто голеної голови спускається за ліве вухо тонкий, довгий “оселедець”. У багатої одежі, що на йому, комір розхрістаний, на ногах червоні чоботи, в зубах люлька, в руках бандура; за плечима, а иноді на землі чи на дереві, козацька зброя: лук, сагайдак, шабля, спис, рушниця, пістолі. Збоку, теж на землі, шапка, пляшка й чарка. Ззаду до списа прив’язаний кінь. На картині внизу довгі вірші. Єсть багато картин, на яких, окрім цього козака, намальовано ще кілька козаків; вони п’ють, танцюють, тягають один одного за чуби… і т.ін.
Збереглося близько ста подібних творів 18 – 1-ї пол. 19 ст.; найдавніший датують початком 18 ст., проте чимало дослідників вважають, що існували вони і в 17 ст.; картин 20–21 ст. – сотні. У них збережено пластичний канон, який полягає в тому, що козак сидить на землі, підібгавши ноги “по-східному” (“по-турецьки”) у степу під дубом, на гілках якого розвішано (або лежить поряд) амуніцію, – рушницю, шаблю, лук, стріли, пістоль, порохівницю, сумку, посуд; палить “люльку-бурульку” та грає на “бандурі подорожній” (чи кобзі); зазвичай, одягнений у жупан або кожух, сорочку, шаровари, чоботи-сап’янці; позаду – баский кінь, прив’язаний до списа, застромленого у землю. Є картини, на яких козак не грає на бандурі, а тримає руки на грудях у характерному жесті.
Continue reading ““КОЗАК МАМАЙ” (енциклопедична довідка) – Станіслав БУШАК”
Експозиція презентувала частину величезного доробку Ігоря Шрамка [1938 – 2010] − непересічного дослідника і збирача народних музичних інструментів. Його зусиллями було зібрано понад 600 унікальних експонатів, які разом складають цілісну картину українського музичного побуту ХХ століття. Виставку було відкрито до дня народження Ігоря Шрамка, 26 травня; вона діяла до 12 червня − до завершення фестивалю “Кобзарська Трійця”.
Пропонуємо Вашій увазі огляд експозиції та коментарі. Докладніше »
Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” ілюструє основи громадської музичної культури українців. Троїста музика у традиційному складі була поширена по всій території України – маючи, проте, свої регіональні відмінності у кожному краю.
Маємо ще одну нагоду згадати добрим словом знаного збирача й дослідника народних музичних інструментів п.Ігоря ШРАМКА [1938−2010], який зібрав переважну більшість експонатів виставки, що належать НМНАП України. Своє почесне місце в експозиції посіла також його видатна знахідка – давні ручні баси з Закарпатської Гуцульщини – з якої й почалися його пошуки строю бандурки – мамаївського інструмента…
