Конструктивні особливості “російської” семиструнної гітари – Дмитро ПЕТРАЧКОВ

Семиструнна гітара 1854 р.

За публікацією: Дмитрий Петрачков. Конструктивные особенности русской семиструнной гитары. – dimuz7.ru – PDF. Переклад українською, добір ілюстрацій, виділення та курсивні коментарі – Катерина Міщенко.

За більш ніж двохсотлітню історію існування “російської” семиструнної гітари, подібно до інших різновидів цього інструмента, у неї склалися свої традиції виконавської техніки та конструктивні особливості самих інструментів. У цій статті ми зробимо стислий огляд характерних конструктивних особливостей “російської” семиструнної гітари.

Параметри грифа “російської” семиструнної гітари можуть бути доволі різноманітними; чіткого еталону, як у випадку з гітарою класичною, не існує. Ширина грифа – величина, яка визначає відстань між струнами на верхньому поріжку, може варіюватися доволі широко. Мені траплялися грифи від 43 до 54 мм біля верхнього поріжка.

Така велика різниця у значеннях виникає насамперед завдяки різноманітній техніці для лівої руки виконавця: при грі з застосуванням великого пальця зручнішим є вузький гриф і навпаки.

Не менш важливе значення має відстань між струнами на підставці. Вона може бути як досить невеликою, близько 55 мм між першою й сьомою струнами, так і, у випадку з широким грифом, являти собою пропорційно збільшену відстань між струнами класичної гітари, тобто близько 12 мм між сусідніми струнами.

Відстань між струнами на підставці визначає ширину грифа на 12-му ладу, в місці кріплення грифа до корпуса.

Товщина грифа не відрізняється від товщини шестиструнних грифів.

Слід зауважити, що розширені грифи почали набувати популярності відносно недавно, з розвитком класичної манери гри на семиструнці, і передбачають уживання виключно синтетичних струн.

Накладка грифа, як правило, має радіус; і чим гриф вужчий, тим менший його радіус (сильніше заокруглення). Хоча зустрічаються й семиструнки з пласкими грифами.

Голівка грифа сформувалася прорізною, хоч до середини 19 століття виготовлялися інструменти з пласкою голівкою, яка мала форму ліри чи вісімки. Але подібні голівки вимагають застосування специфічної кілкової механіки.

Часто гриф семиструнної гітари має характерні риси інструментів, які виготовлялися у 19-му – на поч.20-го століття: шипове з’єднання голівки з ручкою грифа, характерні переходи з ручки до п’ятки. Але це радше стилістичні особливості, і чітких правил чи еталонів тут немає й бути не може.

Анкерного стержня в грифі семиструнки немає.

Також побутувала традиція виготовлення гітар з двома грифами. Другий безладовий гриф ніс на собі дві, три або чотири додаткових басових струни, призначених для розширення діапазону інструмента. Дуже популярний на межі 19–20 століть додатковий гриф, запозичений із Західної Європи, поступово втратив свою популярність – настільки ускладнювати конструкцію гітари заради чотирьох додаткових басів виявилося не зовсім доцільним. Хоча все одно є прихильники двогрифних гітар – як з естетичного, так і з практичного погляду.

Мензура семиструнної гітари має розмаїті значення. Трапляються варіанти від 610 до 650 мм, які можна вважати повнорозмірними інструментами.

Окремо варто згадати про гітари-терц і гітари-кварт, з мензурами 585 і 540 мм відповідно. Вони не є зменшеними, “дитячими” чи “дамськими” гітарами, як сучасні 1/2, 3/4 чи 7/8; це повноцінні інструменти. Поділ гітар за величиною мензури є так само природнім, як поділ за величиною мензури у народних інструментів [оркестрових – М.К.] – домр, балалайок тощо. Настроювалися гітари-терц і гітари-кварт вище від повнорозмірної гітари відповідно на велику терцію або кварту (від ноти ре це буде фа й соль) і виконували функції сольного інструмента.

Форма корпусу семиструнки може бути різною. Це й доволі вузький та видовжений корпус, і характерний “краснощоковський” (від прізвища відомого майстра середини 19-го століття [Івана Яковича Краснощокова (1798–1875), Москва – М.К.]), з максимально завуженою талією і майже однаковою шириною верхнього та нижнього овалів.

У 20-му столітті почали виготовляти семиструнні гітари з формою корпуса класичних.

Корпус семиструнки неглибокий, нижня дека має великий радіус, який досягається за рахунок радіуса пружин на нижній деці і за рахунок значної різниці в товщині корпуса біля верхнього й нижнього клоців та в зоні талії.

Схема пружин на верхній деці інструмента характерна, “шерцерівська” – за ім’ям відомого майстра 19 ст. [Johann Gottfried Scherzer (1806–1874) – втім, є відомості, що ця схема винайдена ще на початку 18-го ст. – М.К.] Хоча й трапляються семиструнні гітари і з віялоподібним, і з хрестоподібним розміщенням пружин, саме поперечні “шерцерівські” пружини, які на інших типах гітар виглядають як архаїзм, для семиструнки є еталоном.

Гриф до корпуса кріпиться по 12 ладу. Традиційний спосіб кріплення грифа до корпуса – рухомий, гвинтовий. Цей варіант кріплення для семиструнки є не просто нормою – він справді традиційний для виготовлення цих інструментів.

У наш час гвинтове кріплення грифа несправедливо дискредитоване. Головна причина цьому – випуск величезної маси радянських гітар жахливої якості з “грифом на гвинті”. Тому в масовій свідомості гвинтовий гриф асоціюється з дешевою, низькоякісною гітарою. Проте у випадку з семистрункою гвинтовий гриф традиційний і присутній на інструментах найвищого рівня. Ясна річ, якість виконання цього вузла має бути значно вищо, ніж на радянських фабричних зразках.

Гвинтове з'єднання грифа з корпусом Гвинтовий гриф не є архаїзмом чи конструктивним недоліком інструмента. Це традиція виготовлення, яка так само важлива для семиструнної гітари, як свої традиції для класичної чи для вестерна.

З огляду на звучання інструмента, гвинтовий гриф має і свої переваги перед вклеєним, хай би як парадоксально це було на перший погляд. З одного боку, завдяки рухомому кріпленню грифа до корпусу ми одержуємо менш жорстку систему, яка теоретично має давати менший сустейн, оскільки певна частина енергії струни, яка вібрує, поглинається цим рухомим вузлом. Проте на практиці інструменти з гвинтовим грифом мають анітрохи не гірше й не бідніше звучання, і сустейн у таких інструментів не менший.

А з іншого боку, закріпивши гриф до корпуса гвинтом, ми звільняємося від необхідності приклеювати хвостовик накладки до верхньої деки. Це, по-перше, дозволяє цій ділянці вільно вібрувати, а по-друге, знімає потребу необхідних підсилень усередині корпуса. Як наслідок, верхній овал гітари вільний, нічим не скутий, що дає змогу деці вібрувати більш повноцінно.

І, хоч і трапляються семиструнні гітари з вклеєним грифом, саме гвинтовий гриф є характерною рисою “російської” семиструнки.

Гітара семиструнна. Кін. 19 ст. Підставка. Підставка семиструнної гітари традиційно кнопкова, має характерну форму, так звані “вусики”. Замість кісточки часто функції нижнбього поріжка виконує відрізок латунного чи бронзового прокату. Тим не менше, на багатьох більш сучасних інструментах бачимо підставку класичної форми, що загало зручніше для кріплення синтетичних струн. Та й з акустичного погляду така підставка має певні переваги.

Матеріали й оздоблення. Матеріали, використовувані при виготовленні семиструнних гітар, насамперед визначалися географічним фактором. Найбільш доступні в наших широтах матеріали – ялина і клен – стали своєрідним еталоном у виготовленні інструментів. Також часом використовували березу й горіх.

Кедрові деки в часи формування семиструнки розповсюдженими не були, тому дека семиструнки була роблена з ялини.

Для вигтовлення корпусів використовували часом і привізні породи деревини – палісандр і червоне дерево, але все ж таки клен використовувався набагато частіше.

Гриф семиструнки так само зазвичай кленовий; на дешевших внструментах можна бачити й березу.

Накладку грифа й підставку часто також робили з доступніших на території Росії матеріалів, хоч трапляються на дорогих гітарах і палісандр, і чорне дерево.

Оздоблені інструменти, як правило, дуже гарно. Трапляються просто вражаючі набірні канти, інструстовані перламутром розетки – круглі чи виконані у формі восьмикутної зірки; часто – характерна прикраса внизу деки.

Хоча за всіх часів виготовлялися й більш бюджетні інструменти, виконані з простіших матеріалів. Чимало дрібносерійних гітар початку 20-го століття мали фанерний корпус і доволі скромний дизайн. Тим не менше, багате оздоблення корпуса робить гітару не лише музичним інструментом, але й мистецьким витвором.

Струни на семиструнній гітарі можуть використовуватися як металеві, так і синтетичні (до винаходу синтетики – жильні чи шовкові). На відміну від шестиструнних гітар, у семиструнки нема чіткого поділу на “гітару під метал” і “гітару під синтетику”, хоч, за логікою речей, синтетичні струни зручніше застосовувати на інструментах з розширеним грифом.

Ми сподіваємося, що цей стислий нарис допоможе сформувати певне уявлення про “російську” семиструнну гітару як про самостійний тип інструмента зі своїми характерними рисами.
 

8 травня 2018   (оновлено 08.05.2018)   //   Категорії: ІНСТРУМЕНТИ, Бандурка-гітара, Давні, Майстрування, Новини, СТАТТІ   Автори: