• Аудіозаписи
• Висновки
• Джерела
Серед багатьох відомих виконавців української діаспори 20-го століття привертає увагу Павло КОНОПЛЕНКО-ЗАПОРОЖЕЦЬ [1890–1982]. Називаючи себе кобзарем на тій підставі, що грав саме на кобзі, він видав три книги про свій інструмент і власний творчий шлях: “Кобза – найстаріший інструмент українського народу” (Одеса, 1911), “Кобза і Бандура” (Вінніпеґ, 1963) і “Кобзар Павло Конопленко-Запорожець у 60-ліття тріюмфу кобзи” (Вінніпеґ, 1970).
Музична спадщина митця та опубліковані матеріали засвідчують, що його першим інструментом був одержаний у 1902 році традиційний народний варіант мамаївської кобзи, вік якого, можливо, налічував до 150 років. Наступні концертні зразки інструментів, успадкувавши давню форму і конструкцію, були підредаговані автором для академічного виконавства.
Кобза Конопленка-Запорожця мала 8 струн на грифі і 2, згодом 4 або 6 коротких приструнків. Cтрій її, як і стрій бандурки, мав багато спільного із сімома струнами торбана. Англомовні довідкові джерела – en.wikipedia.org та інші – означують стрій цієї кобзи як open G tuning і підкреслюють спорідненість його зі строєм “російської” гітари.
За відомостями від п.Віктора Мішалова, варіанти строю бунтів інструмента були такі:
- B-D-G-B-D-G-B-D – B1, D2, G2, B2, D3, G3, B3, D4 – основний
- Bb-D-G-Bb-D-G-Bb-D – Bb1, D2, G2, Bb2, D3, G3, Bb3, D4
- C-D-G-C-D-G-B-D – C2, D2, G2, C3, D3, G3, B3, D4
Останній варіант, крім найтовщої восьмої струни, дублює торбанові бунти на тон вище (див. PDF). А в першому та третьому варіантах “заховано” стрій бандурки – позначення п’яти бандуркових струн виділені нами.
У своїй книзі “Кобзар Павло Конопленко-Запорожець у 60-ліття тріюмфу кобзи” (Вінніпеґ, 1970, с.313) автор наводить для бунтів лише основний варіант строю – B1, D2, G2, B2, D3, G3, B3, D4, а для чотирьох приструнків – C4, Eb4-E4, G4, C4 (в оригіналі: струни на грифі – H, d, g, h, d1, g1, h1, d2; приструнки – c2, dis2\es2, g2, c3). Зазначає також, що приструнки використовуються “у вийняткових композиціях акомпаньяментом, а також і при закінченні твору” (цитуємо за статтею Віолетти Дутчак – PDF).
Усвідомлюючи унікальність свого інструмента, а також відмінність його від загальновідомої бандури, яку на той час звикли називати також кобзою, пан Павло прагнув донести це до української та світової громадськості. І саме на таке завдання була спрямована його концертна й публіцистична діяльність ще від студентських років.
Цитуємо за виданням: Павло Конопленко-Запорожець. Кобза і Бандура. – Канада, Вінніпеґ, 1963. Виділення у тексті наші.
На сторінках книги автор сам розповідає про свій інструмент – його історію і конструкцію:
Я дуже втішився цим запрошенням. Мені минав 12-ий рік, і я ходив до музичної школи і вчився грати на скрипці. Я також грав тоді на гітарі зо 4 роки, яку дуже любив.
[…] Це запрошення на полювання було для мене цілком особливе, бо воно скривало щось містичного в собі. […] Я мав побачити запорозького козака та ще й з довгими вусами, який мав грати на кобзі й торбані, це ж щось небуденне, бо тих інструментів я ще ніколи не бачив. Бандуру мав у руках, але кобзи чи торбана – ні.
Це було коло 30 верств від повітового міста, де ми жили. Коли прибули на хутір, то нас зустрів кремезний козак років з 50, та дійсно з довгими вусами, правдивий запорожець, немов би з воскреслої Запорозької Січі.
В його окремій кімнаті, обвішаній зброєю та килимами, я побачив шафу під склом, в якій висіло кілька музичних інструментів. Кинулися мені у вічі два, один інструмент із двома головками та з багатьма струнами, то був торбан, і другий, із довгою ручкою, з 10 струнами, але з механізмом на 12 струн (8 по грифу, а 4 приструнки по дейці) та з однією головкою в формі орла, – то була кобза. Лежала в шафі велика сопілка й гітара.
Власник хутора (фарми) був нащадком запорожців, господарював з дружиною, бо дітей не мав. Був надзвичайно гостинний і щирий. Він називався Данило Богданович Потапенко. Після полювання, ми з батьком були запрошені господарями на вечерю. Одначе мене притягала не вечеря, хоч я й був голодний, але я хотів добре придивитися на торбан, а найбільше на кобзу, та почути, як грається на них.
Я так багато чув про нашу минувшину від свого батька, діда та з творів Гоголя та інших письменників. Дещо знав про кобзу, козацтво, запорожців, гетьманів, а “Кобзаря” Шевченка я уже знав майже цілого на пам’ять, так, що цілу історію наших предків мав у своїй душі…
Зачав батько просити господаря показати кобзу й торбан та заграти на них. Господар заграв, а властиво акомпанював під свій спів думи, але кобза видалася мені більш мелодійною і цілковито захопила мене. Була вона при тому багато легшою від торбана, який був незручний і тяжкий; кобза була довбана, а торбан клеєний.
Господар знав від батька, що я вчуся на скрипці і граю на гітарі. Після скінчення гри він витягнув з шафи гітару і подав мені, щоб я заграв. При тому вияснив, що гітара – це власність брата його жінки, який у нього гостить.
Щодо гітари, то я вже не раз виступав на концертах, а почав вчитися грати на ній ще з 8 років. Коли я заграв господарям кілька творів, а останній Кармелюка зо співом, то господар дуже був зворушений, обійняв мене і міцно поцілував, кажучи дослівно: “Я таку дитину чую перший раз…” і сам розплакався, а я з ним також…
По кількох хвилинах, він звернувся до мене з запитом: що мені подобається більше, кобза чи торбан? А й додав, що це великі наші інструменти, які вже, здається, вимерли… Він ще сказав, що приїздили до нього пару разів післанці та пропонували добрі гроші, щоб кобзу їм відступив для музею, але він відмовився.
Я відразу сказав, що подобається мені кобза. Він взяв зараз же на денці кобзи й написав, що це мені від нього дарунок, поясняючи, що вона має коло 150 років, а він є правнуком своїх дідів запорожців, перехрестив кобзу й мене, кажучи, що це велика пам’ятка, яку дарує мені її, щоб я на ній вчився та грою й піснями пригадував людям, як козаки билися за волю, за віру, власну хату, за рідний край-Україну.
При тому він мене запевнив, що більше грає сам на торбані і йому приємно, що я буду його родинну кобзу мати у себе не як “мебель”, а, як “живу” річ, яка сама за себе говорить. Обіцяв показати способи гри на ній.
Таким великим і несподіваним подарунком я був цілковито приголомшений. А як же могло бути інакше? Кобза, яку я так дуже хотів мати та й ще з роду запорожців, це вивело мене з мрій в сферу дійсности” [c.44-47].
За винятком орла на голівці, тут описано класичний ужитковий народний інструмент з діатонічними ладами.
Для нас це теж велика втрата. Навіть якби ця кобза мала не 150 років, а половину або третину такого віку – а ми знаємо, що люди часто помиляються, датуючи свої родинні реліквії, – все одно це був унікальний зразок. Якщо б такий інструмент зберігся, його креслення і фотознімки були б сьогодні безцінними.
Опанувавши від Потапенка автентичний спосіб гри, який, імовірно, був подібний до описаних Лисенком способів гри на торбані (PDF) чи на вересаївській кобзі, молодий музикант перейшов до більш звичного з дитинства “гітарного” способу, що мав бути видозмінений з урахуванням наявності приструнків. На це вказує й сам автор, докладно описавши характерні риси своєї гри на кобзі:
Новий стиль гри, окрім певних академічних навичок, потребував також хроматичності інструмента. Наслідком цього стали експерименти з конструкцією кобзи.
На кобзі, яку я тепер маю, вставлено 20 ладів, що є на мою думку, повним може й конкретним завершенням при виконуванні музичних творів” [c.49].
Досвід гри “гітарним” способом на п’ятиструнній бандурці підтверджує: найкращою кількістю є 20 ладів на грифі з легким доступом до них.
Світлини з книги та єдине фото, опубліковане у Вікіпедії, свідчать, що пан Павло мав мінімум три інструменти: десятиструнну електроакустичну кобзу роботи майстра Франка Ґея (Едмонтон, Канада), дванадцятиструнну довбану кобзу роботи майстра П.(чи М.?)Боярського (Бриджпорт, США) і чотирнадцятиструнну акустичну кобзу, світлину якої надав до Вікіпедії п.Віктор Мішалов:
Аудіозаписи
Наводимо тут також декілька інструментальних та вокально-інструментальних творів у виконанні П.Конопленка-Запорожця, знайдених в Інтернеті. Ймовірно, це відцифровані записи з платівки “The Kobza” 1961 року (PDF). Отже, можемо почути, як звучав його інструмент.
Один з треків – це в’язанка народних танців. Для зручності прослуховування подаємо їх кожен окремо.
Гірська коломийка (mp3):
Карапет (mp3):
В анотуванні платівки цей твір помилково названий “Carpathian Dance”, себто “Карпатський танець”. Насправді “Карапет” має російське походження, проте прижився в Україні і був відомий насамперед у центральних районах та на Поліссі протягом усього 20-го століття.
Чумак (mp3):
Танцювальна мелодія з різними варіантами пісенних слів. Тут, очевидно, мається на увазі початок “А вже чумак дочумакувався”. Більш відомим сьогодні є варіант “А до мене Яків приходив”, тому цей самий танець часом називають ще “Яковом”.
Простіший варіант цієї мелодії для бандурки є у нас тут: Танцювала чумакова жінка.
Дудочка (mp3):
За твої, дівчино, личенька пишні – мелодія ліричної стрілецької пісні Романа Купчинського (mp3):
В анотуванні платівки вжито назву за другим рядком пісні: For Your Cherry Lips – “…За твої, дівчино, устонька-вишні…”
Повій, вітре, на Вкраїну – мелодія ліричної пісні на слова Степана Руданського (mp3):
Спрощений варіант для вивчення на бандурці є тут: Повій, вітре, на Вкраїну.
Гречаники – в’язанка жартівливих народних пісень: “Якби знав я чари”, “Ой прийшла смерть, прийшла смерть”, “Сіяв мужик просо” (mp3):
Три текстові сюжети, об’єднані пісенно-танцювальною мелодією “Гречаників”. Останній існує в народі і як самостійна жартівлива пісня без танцювального приспіву.
Зелений дубочку, чого похилився – народна лірична пісня; музика композитора Михайла Гайворонського (mp3):
Висновки
Пан Павло був видатним музикантом академічного характеру – і при цьому був людиною свого часу. Він цікавився історією і українською старовиною, популяризуючи її так, як сам розумів. Вдосконалював і змінював давній народний інструмент для модернішого способу гри на ньому. Але документальною реконструкцією виконавської традиції на давній кобзі він не займався. І, на жаль, не зберігся його перший інструмент – народний зразок “мамаївської” кобзи з вісьмома струнами на грифі. Тим не менше його праця є важливим мистецьким, історичним і етнографічним надбанням української культури.
А для нас музична спадщина і книжка Павла Конопленка-Запорожця є неоціненним документальним свідченням життя й видозмін народної мамаївської кобзи у 20-му сторіччі.
Джерела
- en.wikipedia.org
- esu.com.ua – PDF.
- Павло Конопленко-Запорожець. Кобза і бандура. – Канада, Вінніпеґ, 1963. – 168 с., іл.
- Віолетта Дутчак. Піонер кобзарського мистецтва в Канаді (Кобзарська творчість Павла Конопленка-Запорожця) // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ, 2003. – Вип. 5. – 196 с. – С.99-107. – PDF.
- Николай Лысенко. О торбане и музыке песен Видорта // Киевская старина. – 1892. – №3. – С.381-387. – PDF.
- Улас Самчук. Живі струни. – Детройт, 1976. – 467 с., іл. – С.79. – PDF (уривок з книги).
