Георгій ТКАЧЕНКО

[24.04.(05.05 за ст.ст.).1898 – 11.12.1993] Георгій Ткаченко
Архітектор-художник, член Союзу художників і Союзу архітекторів (з 1937), бандурист, член музичного товариства України. Засновник Кобзарського Цеху.

Народився Георгій Ткаченко 5 травня 1898 р. у слободі Глушковій на Курщині, в бідній родині ремісника, з якої виніс щиру й послідовну віру в Бога і любов до музики. Після закінчення у 1917 році Курського реального училища одержав ґрунтовну освіту архітектора: Харківське художнє училище та Московський художній інститут, котрий закінчив 1929 року по майстерні академіка Щусєва, одержавши звання архітектора-художника.

Ще юнаком, навчаючись у Харкові, мистець перейняв кобзарську науку від носіїв традиції: його вчителями були відомі кобзарі Петро Древченко, від якого записувала пісні й думи ще Леся Українка, і Гнат Гончаренко. Відтоді традиційна діатонічна бандура, яку молодий Ткаченко придбав розбитою і сам відреставрував, стала його вірною супутницею на все життя.

Цій дивовижній людині судилося прожити майже ціле століття творчості, боротьби й самовдосконалення. По закінченні інституту Георгій Ткаченко деякий час працював архітектором-пейзажистом у Москві, реконструюючи московські та підмосковні парки, був художником московського худфонду, викладав акварельний живопис у Московському архітектурному інституті.

Після Другої Світової війни Георгій Кирилович назавжди переїздить до Києва і тут натхненно працює як художник. Його акварелі, серед яких переважають пейзажі, дуже настроєві. Їх авторові чужі були міські забудови й досягнення технічного прогресу – він шукав гармонії серед природи і знаходив її, переносячи у свої роботи найтонші нюанси й настрої.

Закоханий у традиційну архітектуру України, Георгій Ткаченко одразу після заснування Товариства охорони пам’яток історії та культури стає його добровільним кореспондентом. Він виїздить у далекі мандрівки, замальовуючи краєвиди та дерев’яні церкви, багато з яких дійшло до сьогодення тільки на його роботах.

У 70-х роках у Георгія Кириловича з’являються послідовники й учні у кобзарській справі; за його кресленнями майстри Валентин Нагнибіда і Василь Сніжний починають виготовляти легкі й доступні для оволодіння традиційні бандури, всіляко замовчувані радянською системою. Георгій Ткаченко бореться за відновлення справедливості і повернення традиційного інструменту до широкого вжитку, але його ініціативи блокуються спеціальними розпорядженнями тодішнього ЦК КПУ… Згодом коло його учнів розростеться і перетвориться на ціле неформальне об’єднання − Кобзарський Цех, який діє й сьогодні, залучаючи до свого кола охочих зробити собі традиційний інструмент і навчитися на ньому грати.

За всіх часів Георгій Кирилович був глибоко віруючою людиною і ніколи не приховував цього. Доводилося йому й кобзарювати − ще від 1970-х років, коли його запрошували у домівки дисидентів на зібрання друзів і однодумців. Йому було притаманне якесь незбагненно гармонійне світовідчуття, і тому до нього завжди горнулися люди.

У 1993 році Георгія Кириловича не стало, але не пішли в небуття його думи і сподівання, розлетілися по світу його пейзажі, якими нині пишається не одна музейна колекція. І той, хто, відклавши буденні клопоти, поспілкується з роботами цієї дивовижної людини, винесе з них частинку вселенського спокою і тонких емоцій живої, майже олюдненої природи. Так художник, який за життя став духовним Вчителем для багатьох, продовжує спілкуватися з нами − вже з-за порогу Вічності…
 

Роботи Георгія Ткаченка − рисунки, малюнки, живопис.
Збірка Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”, фото Сергія Калиновського.


 

Статті Георгія Ткаченка:

 

Публікації про Георгія Ткаченка:

  • Михайло Селівачов. Георгій Ткаченко: особистість, паломник, художник, музикант: Спогади про незабутнього друга та його розповіді // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини: Зб. наук. пр. з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології / Ін-т проблем сучасн. мист-ва НАМ України; Редкол.: В.Д.Сидоренко (голова, гол. ред.), А.О.Пучков, О.В.Сіткарьова та ін. − К.: Хімджест, 2010. − Вип. 7. − 512 с.: іл. − С.394-427. − Джерело: mari.kiev.ua. − PDF.

 

На YouTube:

 

11 травня 2016   (оновлено 24.04.2018)   //   Категорії: