Спроби реконструкції “мамаївських” інструментів

Оркестрові кобзи  Загальна інформація   1920-і – 1950-і рр.   Василь Зуляк   Іван Скляр   Микола Прокопенко   Михайло Лисенко-Дністровський   Юлій Збандут   П.Малиновський   Мельнице-Подільські музичні майстерні   Чернігівська фабрика музичних інструментів   Львівська фабрика “Трембіта”   Майстри Київського Кобзарського Цеху   Інші майстри   Інcтрументи НЕВІДОМИХ МАЙСТРІВ   Тематичні посилання   ДЖЕРЕЛА 
 

Загальна інформація

Ентузіасти й професіонали неодноразово намагалися відродити в Україні інструменти, схожі за формою на мамаївські. Зокрема, у радянський час були спроби введення до оркестрів народних інструментів т.зв. ладкових кобз. Окремі їх зразки представлені у фондовій збірці Національного музею народної архітектури та побуту України.

Чимало таких кобз майстрового й серійного виробництва сьогодні лежить без діла по квартирах і культурних установах. По суті, вони є чудовими побутовими інструментами – варто лише трошки підкорегувати стрій…

Тут збираємо відомості за темою – цитати з різних видань, світлини тощо. Виділення в текстах зроблені нами.

“Історичний інструмент, який тримає в руках козак Мамай на всім відомих численних картинах, попри всю свою архаїчність, не вийшов все ж таки з ужитку. І в наші часи є досить численна когорта народних співців, які виступають під супровід цього інструменту. Окрім України, кобза й зараз поширена у Молдавії та Румунії. Щоправда, форма тамтешніх інструментів – інша. На румуно-молдавських кобзах грають плектром (медіатором). Від того звук у неї голосніший, і за тембром вона нагадує мандоліну.

Медіатором грають, також, на оркестрових, так званих домро-кобзах. Ці інструменти мають такий же стрій, як і домри, звучать вони тихіше, ніж інші інструменти українського народного оркестру, та їх фарба в загальному звучанні цікава і необхідна”.

[1]. Ігор Лапінський. Основи роботи з аматорськими народно-інструментальними колективами. – tur.kosiv.info.

“В Державному Національному оркестрі українських народних інструментів (кер. В.Гуцал), що є взірцем для колективів аматорських, поруч із скрипками, бандурами, цимбалами тощо, активно використовуються домро-кобзи, які нагадують мандоліни неаполітанського типу з пласкими резонаторами. Придбати ці інструменти, як і інші, дуже важко. Щодо повноцінної оркестрової групи, то їх треба окремо замовляти окремим майстрам – людям похилого віку”.

[1]. Ігор Лапінський. Основи роботи з аматорськими народно-інструментальними колективами. – tur.kosiv.info.

 

^ вгору


1920-і – 1950-і роки

“У 1920-х рр. почали відроджувати ладкові кобзи. У цей період відомий бандурист і диригент Д.Піка грав на ладковій кобзі в Полтавській капелі бандуристів. У 1936 р. Н.Лупич виготовив ладкову кобзу-контрабас, яка мала ладки на грифі і приструнки на корпусі. Вона використовувалася в Київській капелі бандуристів. У 1950-х рр. Ф.Палій і О.Незовибатько створили ладкові кобзи баси і контрабаси, на яких грали в Державній капелі бандуристів України. Та слід відмітити, що на початковому етапі відродження цих інструментів відбувалося змішування стильових рис ладкової кобзи і бандури, у якої гриф майже втратив свої попередні функції”.

[3]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.ІІ. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – С.6.

 

^ вгору


Майстер Василь Зуляк

“У 1960-х рр. В.Зуляк створив сім’ю п’ятиструнних ладкових кобз (мала, середня, велика), що входили до складу Мельнице-Подільського народного оркестру”.

[3]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.ІІ. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – С.6-7.

“1963 року В.А.Зуляк за ідеєю та з допомогою в.о. доцента Львівської консерваторії Б.П.Шейка зробив спробу реконструювати кобзу за писемними та іконографічними матеріалами. Виготовлена ним кобза мала плоский овальний корпус із верби, не дуже широку й довгу шийку з 15-ма металевими ладами, 5-ма струнами, характерною для бандури головкою із завитком, оберненим наперед, 5-ма вертикальними металевими кілками гітарного типу, струни від яких протягнуті над шийкою через підставку, що вільно переміщається і кріпиться внизу корпуса на гудзиках. У центрі верхньої деки вирізано овальний резонаторний отвір великого діаметра. Згодом В.А.Зуляк виготовив кобзу-малу і кобзу-середню, усі вони були вперше використані учасниками самодіяльного українського народного оркестру Мельнице-Подільського Будинку культури та Чортківської самодіяльної капели бандуристів на Тернопільщині”.

[4]. Михайло Лисенко-Дністровський. Українська кобза // Журн. “Жовтень”. – Київ, 1980. – №12 – С.116.

 

“Кобза – струнний, ладковий інструмент, який, на думку багатьох дослідників, був попередником бандури. Є кілька видів реконструйованих кобз, зроблених різними майстрами. Один з них – кобза конструкції В.О.Зуляка. Це – родина кобз з чотирьох інструментів: кобза-мала, кобза-середня, кобза-велика, кобза-бас. Складаються вони з довбаного корпусу овальної форми, закритого резонансною декою з голосником, з грифом і головкою, подібною до скрипкової. Щоб запобігти пошкодженню деки, біля шийки, над декою, прикріплено невеликий дерев’яний панцир.

Кожна кобза має по 5 струн, які настроюються в такому порядку (від найтоншої):

  • Кобза-мала: “мі” 2 октави, “ля” 1 октави, “ре” 1 октави, “соль” малої октави, “мі” малої октави.
  • Кобза-середня: “ля” 1 октави, “ре” 1 октави, “соль” малої октави”, “до” малої октави, “ля” великої октави.
  • Кобза-велика: “мі” 1 октави, “ля” малої октави, “ре” малої октави, “соль” великої октави, “мі” великої октави.
  • Кобза-бас: “ля” малої октави, “ре” малої октави, “соль” великої октави, “до” великої октави, “ля” контр-октави.

Стрій кобз має багато спільного із строєм чотириструнних домр. Прийоми гри на кобзах В.О.Зуляка, в основному, тотожні з прийомами гри на домрах, тобто – тремоло, стакато, гліссандо, спікато. Грають на цих кобзах здебільш медіатором. Проте дуже добре звучить на кобзах (особливо середній і великій) виконання на піццікато.

Для початкового навчання гри на кобзах можна користуватись школами гри на чотирьохструнних домрах.

В оркестрі групу кобз слід використовувати, в основному, як акомпануючу, для заповнення середнього діапазону звучання. Можна, також, доручати кобзам й сольні місця. Проте, ніколи не слід поєднувати в унісонному звучанні кобзи зі скрипками. Обережно, також, треба використовувати акомпануючі кобзи, коли вони грають на піццікато разом зі скрипками.

Окрім вище означених, існують ще інші кобзи, за конструкцією та прийомами гри наближені до бандури. Ці інструменти вводити в оркестр треба обережно, оскільки їх основна функція – акомпанемент співу”.

[1]. Ігор Лапінський. Основи роботи з аматорськими народно-інструментальними колективами. – tur.kosiv.info.

 

^ вгору


Майстер Іван Скляр

І.Скляр сконструював три варіанти ладкової кобзи. Перші дві були чотириструнними без приструнків, третя мала дванадцять басів на грифі і три приструнки, що розміщені на другому грифі з ладками”.

[3]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.ІІ. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – С.7.

“У ті ж роки [наприкінці 1960-х] І.М.Скляр виготовляє кобзу, яка має резонаторний корпус плоскої овальної форми, основний гриф з ладами і додатковий без ладів”.

[4]. Михайло Лисенко-Дністровський. Українська кобза // Журн. “Жовтень”. – Київ, 1980. – №12 – С.116.

 

^ вгору


Майстер Микола Прокопенко

М.Прокопенко на початку 70-х рр. XX ст. створив акомпануючі кобзи – інструменти, які мали шість і сім струн. Вони були виготовлені за зразком інструмента, зображеного на картині В.Васнєцова “В кружале” (1919). Стрій акомпануючої кобзи майстра відповідає строю семиструнної гітари. У 1980-х рр. у Мельнице-Подільських музичних майстернях і виготовлялися аналогічні шестиструнні кобзи зі строєм класичної гітари”.

[3]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.ІІ. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – С.7.

Сам майстер розповідає про цей інструмент:


 

В 1969 р. [Чернігівська] фабрика [музичних інструментів] випускала на замовлення удосконалені моделі сімейства ладкових кобз: велику, терцову і квартову, які розробив доцент Київської державної консерваторії М.Прокопенко у співпраці з Чернігівськими майстрами М.Єщенком та Г.Любимовим. Корпус 7-ми струнної кобзи видовбаний із верби, резонансова дека з ялини, декорована кольоровим деревом в українському народному стилі, підструнник і голівка із завитком також прикрашені різьбленням.

[6]. Л.Ларіонова. Історія однієї колекції (музей Чернігівської фабрики музичних інструментів) // Скарбниця української культури: Зб.наук.пр. – Чернігів, 2005. – Вип.5. – С.95.

Приклад гри на 6-струнній акомпануючій кобзі >>

Згодом почали виготовляти також 12-струнні кобзи прокопенківського зразка:

Приклад гри на 12-струнній акомпануючій кобзі >>

“На основі чотириструнної домри, яку виготовив Г.Любимов у 1908 р., М.Прокопенко сконструював сім’ю оркестрових ладкових кобз: кобзу-приму, альт, тенор, бас і контрабас. Згодом ці інструменти знайшли своє застосування в Київському оркестрі народних інструментів та Оркестрі народних інструментів Державного радіо і телебачення. У 1974 р. оркестрові кобзи конструкції М.Прокопенка виготовляли Мельнице-Подільські музичні майстерні“.

[3]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.ІІ. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – С.7.

“Наприкінці 60-их років викладач Київської консерваторії М.О.Прокопенко створює сім’ю оркестрових кобз різного діапазону – пріму, альт, тенор, бас і контрабас…

…Через два роки [у 1976 р.] у цій же майстерні [в експериментальних виробничих майстернях Українського музичного товариства в Мельниці-Подільській] на замовлення Жовтневого палацу культури (м.Київ) виготовляють оркестрові кобзи системи М.О.Прокопенка. Корпус у них склеєний з кленових клепок і має лютнеподібну випуклу форму. Така конструкція зробила виробництво кобз більш дешевим. М.О.Прокопенко також поліпшив акустичні якості кобзи-пріми та кобзи-альта з допомогою другого резонаторного отвору, зробленого вище від основного”.

[4]. Михайло Лисенко-Дністровський. Українська кобза // Журн. “Жовтень”. – Київ, 1980. – №12. – С.116.

Більше про конкретний зразок: Бандурка – оркестрова кобза, 1970-і рр. >>

Згодом майстер відійшов від клепаних конструкцій, про що він сам говорить, зокрема, у наведеному вище відео. Фото цих новіших оркестрових зразків вміщене у книзі Богдана Жолдака “Музичні війни, або талан Віктора Гуцала” [5], с.150.

На наступному відео, починаючи з 00:55, звучить кобза-тенор, імовірно, конструкції М.Прокопенка – чотири струни, характерні голівка й підструнник:


 

^ вгору


Майстер Михайло Лисенко-Дністровський

“У 70-х роках починається новий етап робіт над створенням сім’ї оркестрових кобз нової поліпшеної конструкції. Саме тоді автор цих рядків [Михайло Лисенко-Дністровський] розробляє кобзи, що градуються на малі, середні, ритм-кобзи, великі і басові… Вони мають великий овальний лютнеподібний корпус, виготовлений із суцільного шматка дерева (верби). Така конструкція забезпечує кобзам м’якість, глибину і силу звука. Інструменти цієї системи виготовлено 1974 року в експериментальних виробничих майстернях Українського музичного товариства в Мельниці-Подільській для українського народного камерного оркестру тоді ще Ровенського культурно-освітнього факультету Київського інституту культури (тепер – Ровенського державного інституту культури)”.

[4]. Михайло Лисенко-Дністровський. Українська кобза // Журн. “Жовтень”. – Київ, 1980. – №12. – С.116.

 

Мих. Лисенко також сконструював групу кобз (мала, середня, кобза-ритм, велика, басова), які були виготовлені у 1974 р. у Мельнице-Подільських музичних майстернях. Ці інструменти використовувалися і в експериментальному українському камерному оркестрі Рівненського культурно-освітнього факультету Київського інституту культури під керівництвом дослідника”.

[3]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.ІІ. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – С.7.

 

^ вгору


Майстер Юлій Збандут

Юлій Збандут Черкаський майстер музичних інструментів Ю.Збандут багато років присвятив реконструкції та виготовленню кобз. На його інструментах, зокрема, нині грають в Національному оркестрі народних інструментів та в ансамблі кобз “Коло”. Стрій цих інструментів також подібний до строю оркестрової групи смичкових.

Три менші кобзи на цьому відео – роботи Юлія Збандута:


 

^ вгору


Майстер П.Малиновський

Ми поки що не маємо досить інформації про цього майстра. Є лише ілюстрація у книзі Богдана Жолдака “Музичні війни, або талан Віктора Гуцала” [5], с.149.

На відео нижче, зокрема, починаючи з 0:45, видно інструменти схожої конструкції:


 

^ вгору


Мельнице-Подільські музичні майстерні

Мельнице-Подільські виробничі експериментальні майстерні Українського музичного товариства були створені 1959 року. Роль цього творчого об’єднання у справі створення та розповсюдження оркестрових кобз на сьогодні важко переоцінити. Тут виготовлялися кобзи за конструкціями засновника майстерень Василя Зуляка, Миколи Прокопенка (Київ), Михайла Лисенка-Дністровського (Рівне) – про них усіх див.вище. Але найважливіше, що саме тут виробництво цих інструментів було хоч невелике, але серійне. Саме завдяки Мельнице-Подільським музичним майстерням ми досі зустрічаємо оркестрові кобзи, з яких легко стають чудові бандурки.

Сьогодні нам відомі лише кілька прізвищ майстрів цього творчого об’єднання, які безпосередньо займалися виготовленням оркестрових кобз. Це сам Василь Зуляк, Камінський і Яковишин. Будемо дуже вдячні за будь-яку додаткову інформацію про цих людей та їхніх колег!
 

^ вгору


Чернігівська фабрика музичних інструментів

В 1969 р. фабрика випускала на замовлення удосконалені моделі сімейства ладкових кобз: велику, терцову і квартову, які розробив доцент Київської державної консерваторії М.Прокопенко у співпраці з Чернігівськими майстрами М.Єщенком та Г.Любимовим. Корпус 7-ми струнної кобзи видовбаний із верби, резонансова дека з ялини, декорована кольоровим деревом в українському народному стилі, підструнник і голівка із завитком також прикрашені різьбленням.

Ідея відродження ладкової кобзи захопила і майстрів та інженерів Чернігівської фабрики: О.Шулявський, О.Кілочицький, М.Єщенко за участю О.Незовибатька (Київ) створили нову модель кобзи-баса; О.Шльончик і С.Золотар (Київ) – кобзи-альта, що мала 12 ладів, 3 струни і 13 приструнків.

[6]. Л.Ларіонова. Історія однієї колекції (музей Чернігівської фабрики музичних інструментів) // Скарбниця української культури: Зб.наук.пр. – Чернігів, 2005. – Вип.5. – С.95.

 

^ вгору


Львівська фабрика “Трембіта”

Наслідуваннями “мамаївських” інструментів – але лише за формою – є також сучасні кобзи львівської фабрики “Трембіта”. Вони орієнтовані на тих покупців, які хочуть мати гітару, але немовби “в українському стилі”. Ну, зрештою, чого ж – лишається тільки настроїти її по-українському… :)

На сайті “Трембіти” є три варіанти кобзи: 6-струнна, 12-струнна й 4-струнна басова. Перші дві звичного для гітаристів розміру, з мензурою 629 мм; а кобза-бас більша – її мензура становить аж 860 мм.

Ось так, наприклад, звучить львівська 6-струнна кобза:

Звучання львівської басової кобзи можна послухати тут:


 

^ вгору


Майстри Київського Кобзарського Цеху

Кілька мамаївських інструментів у різні роки було виготовлено майстрами Київського Кобзарського Цеху.

Серед них, зокрема, кобза Сашка Кота, зроблена ним під керівництвом Миколи Будника у 1998 році; вересаївська кобза Івана Кушніра – теж “мамаївської” форми, з довгою ручкою, 1990-і роки; кобза Юрія Фединського, 2000-і роки; бандурка Олексія Кабанова – 2010; дві бандурки Назара Божинського – 2011 та 2012; бандурка Євгена Макоцьоби – 2013; бандурка Андрія Паславського – 2013.
 

^ вгору


Інші майстри

Цікаві відео знайшлися в YouTube на сторінці користувача LeszekCzarny. Це спроба реконструкції української кобзи 17-го століття за “мамаївською” іконографією:

І друга подібна його кобза:


Кілька ладкових кобз останніми роками виготовив киянин Вадим Вікснін. Його 6-струнні варіанти орієнтовані на гітарний або “вересаївський” стрій. Є також чотириструнні кобза-альт і кобза-бас.

Вигляд двох інструментів В.Віксніна – басового й 6-струнного – і трошки їх звучання є на YouTube: Відео 1, Відео 2.
 

^ вгору


Інструменти НЕВІДОМИХ МАЙСТРІВ – будь-ласка, ДОПОМОЖІТЬ ІДЕНТИФІКУВАТИ!

Тут призбируємо зображення інструментів з різних джерел, для яких невідомі майстер, місце й час виготовлення. Будемо дуже вдячні за будь-які відомості про ці зразки!!

  1. ВІА “Кобза”, інструмент №1 – акомпануюча(?) кобза:
  2. ВІА “Кобза”, інструмент №2 – шестиструнна акомпануюча кобза:
  3. ВІА “Кобза”, інструмент №3 – шестиструнна акомпануюча кобза:
  4. ВІА “Кобза”, інструмент №4 – шестиструнна акомпануюча кобза:
  5. Фолк-ансамбль “Медобори”, м.Тернопіль, інструмент №5 – акомпануюча(?) кобза у центрі фото на задньому плані:
  6. Приватне оголошення, м.Київ, інструмент №6 – чотириструнна оркестрова електроакустична кобза:

^ вгору


Тематичні посилання

Розміри та основні відомості про деякі ладкові кобзи є тут: Давні зразки інструментів >>

Добірка відео на YouTube: “Мамаївські” кобзи Кобзарського Цеху >>

Добірка відео на YouTube: Різні ладкові кобзи >>
 

^ вгору


ДЖЕРЕЛА:

[1]. Ігор Лапінський. Основи роботи з аматорськими народно-інструментальними колективами. – tur.kosiv.infoPDF.

[2]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.І. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – 122 с., іл. – PDF.

[3]. Тетяна Сідлецька. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. – Ч.ІІ. – Вінниця: ВНТУ, 2011. – 73 с., іл. – PDF.

[4]. Михайло Лисенко-Дністровський. Українська кобза // Журн. “Жовтень”. – Київ, 1980. – №12 – С.114-116. – PDF.

[5]. Богдан Жолдак. Музичні війни, або Талан Віктора Гуцала. – Київ: Криниця, 2004. – 416 с., іл. – PDF.

[6]. Л.Ларіонова. Історія однієї колекції (музей Чернігівської фабрики музичних інструментів) // Скарбниця української культури: Зб.наук.пр. – Чернігів, 2005. – Вип.5. – С.92-99. – Бібліогр.: 27 назв. – укр. – PDF.

[7]. Л.Шорошева. Українська кобза в сучасній академічній музиці // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Науковий журнал. – Київ, 2009. – Вип.2. – С.85-90. – PDF.
 

^ вгору

 

Навігація

Наступна публікація: