Тим цікавіше нам сьогодні ознайомитися зі світовим досвідом виготовлення такої конструкції. А її історія – справжній майстровий детектив!
Маємо надію, що цей огляд допоможе зацікавленим вибрати собі готову бандЖурку з-поміж нових чи користованих. А тим, хто захоче зробити собі щось подібне, додасть поживи для роздумів.
• Барабан плюс струни
• Особливості банджо серед родичів лютні
• Матеріали банджової мембрани
• Конструкції для натягу мембрани
• Резонатор
• Кобилочка, підструнник, струни, кілочки
• Функційні відмінності між банджо і бандуркою
• Висновки
• Джерела
Барабан плюс струни
Навіть при побіжному огляді народних музичних інструментів світу впадає в око широке використання шкіряної мембрани для струнних інструментів. Різні строї, різна кількість струн, різне призначення, різні способи видобування звуку – смичком, пальцями чи плектром – але простота і звукова ефективність такої конструкції міцно закорінили її в традиційних культурах абсолютної більшості народів світу.
Справді ж бо – клапоть шкіри і сухий гарбуз чи шматок видовбаної деревини; до них ручка й одна-дві або більше струн – і гарний гучний звук до співу й до танцю гарантований. А ще ж і підстукати можна при потребі – барабан під рукою!
Тому й не дивно, що на такому інструменті, та ще й з нашим бандурковим строєм, грає увесь африканський континент. І що привезене з тієї ж Африки банджо протягом останніх півстора століття завоювало мало не цілий світ, пристосовуючись під музичні традиції й смаки різних народів і верств населення. Подекуди банджо, прийшовши на хвилі блюзових течій, витісняє або затінює собою місцеві інструменти з подібними конструкціями… Але так чи інакше, наші Мамаї з “барабанними” кобзами відображають абсолютно природню й доступну всім світову музичну тенденцію.
Прикметно також, що корпус із барабанною мембраною у 20-му столітті почали широко запозичувати для інших музичних інструментів. Себто, стрій і репертуар зберігається, а характер звуку вже інший. Так з’явилися банджо-гітари, банджолеле, банджоліни тощо. А отже спробувати, як звучить “банджурка”, сьогодні зовсім не гріх! :)
В Україні досвід виготовлення подібних інструментів практично втрачений – новотвір радянського часу козобас ми тут розглядати не будемо. Зате цікавим і ефективним може стати звернення до світового досвіду виготовлення банджо – інструмента наближеного до мамаївських за строєм і призначенням: що можна запозичити з нього сьогодні, щоб зробити таку бандурку?
Особливості банджо серед родичів лютні
Банджо, як відомо, має африканське коріння. Проте цей інструмент набував популярності й сучасного вигляду на території США і Західної Європи, переважно протягом 19-20-го століть. Не одне покоління майстрів експериментувало з його конструкцією, пристосовуючи її до потреб різних виконавців.
Розповсюджені варіанти банджо:
– п’ятиструнні з простим мажорним строєм і п’ятою короткою струною – g-D-g-b-d – це, власне, і є класичне банджо;
– шестиструнні з однією короткою струною – стрій g-G-D-g-b-d:
або коли всі струни рівні – стрій D-G-D-g-b-d чи класичний гітарний E-A-D-g-b-e – ці виглядають більш звично для нас:
– менш розповсюджені сьогодні cемиструнні з однією короткою струною, стрій – g-G-C-D-g-b-d,
Часом коротких струн робили навіть дві з семи, як тут:
– восьмиструнні (чотири-по-дві струни) банджоліни зі строєм мандоліни,
– чотириструнні: банджо-тенор (стрій GCDA)
і банджолеле. Останні настроєні як укулеле і так само мають чотири модифікації за розмірами: сопрано, концерт, тенор і баритон.
Найбільшу увагу ми приділяємо чотириструнним інструментам: перестроєні по-нашому, вони одразу стають бандурками, без жодних додаткових втручань. Проте візуальні враження, ясна річ, у більшості випадків залишаються “інтернаціональними”.
На перший погляд банджо цілком однозначне: характерний гучний звук, блиск металевих деталей, велика вага порівняно з дерев’яними інструментами – і специфічна музика, у якій його використовують. Але мало хто знає, що характерною властивістю сучасного банджо є модульність конструкції: різні його частини легко замінити, трансформувати – і цим радикально змінювати тембр, характер і силу звуку.
Саме цю особливість конструкції банджо гріх не використати сьогодні, експериментуючи з різними варіантами бандурки.
Зазвичай гриф банджо роблять дерев’яний, боковинки – з дерева і/або металу, мембрану-верхняк – з шкіри або пластику. Проте буває й інакше. Наприклад, є різновид appalachian banjo – повністю дерев’яний інструмент, що побутує у гірських районах Аппалачів (США). У ньому замість шкіряної мембрани роблять суцільний дерев’яний верхняк, і тоді від класичного банджо залишаються тільки загальні обриси й стрій.
Ще один виняток – популярна у США фірма Dixie тривалий час виготовляла банджолеле цілком з алюмінію, крім мембрани:
Абсолютна більшість сучасних банджо мають лади на грифі. Але трапляються й безладові:
У більшості інструментів гриф поєднується з корпусом, пронизуючи його наскрізь. Це дуже логічна й архаїчна конструкція (див. також японський саншін).
Тому при потребі в банджо можна легко замінювати гриф, корпус в цілому або будь які його частини – боковинку, резонатор, мембрану, конструкцію для натягування мембрани. Ну, і ясна річ, всю “дрібноту” – кобилочку, підструнник, струни тощо.
На характер і силу звуку дуже впливають матеріал мембрани, наявність резонатора, властивості струн і форма кобилочки. Знаючи їх, досить легко можна уявити собі інструмент, близький до наших запитів, – а отже й зібрати його докупи. Про ці важливі елементи й піде мова нижче.
Матеріали банджової мембрани
Для мембрани, якою затягнутий верхняк банджо (англійською – banjo head, тобто “банджова голова”), сьогодні є три варіанти матеріалу.
1. Натуральна шкіра. Традиційний, архаїчний матеріал. Його плюси для нас – по-перше, м’який природній тембр; по-друге – натуральність, що важливо для прихильників якомога документальнішої реконструкції інструмента; по-третє – можливість самостійно змінювати форму й розміри майбутньої мембрани, просто розмочивши й заново натягнувши шкіру. Мінуси: 1) реагує на погодні умови, зокрема на вологість – може обвиснути і глухо звучати, тоді мембрану треба підсушувати або підтягувати; 2) використання шкіри – для цього треба забити тварину.
Нещодавно трапився давній інструмент із двошаровою шкіряною мембраною – але це радше виняток.
2. Синтетична “псевдошкіра” – пластик, фактурою наближений до висушеної шкіри барабана. Якісні варіанти – наприклад, Fiberskyn (“шкіра з волокнами”), виготовлені відомою фірмою Remo – за виглядом і звуком практично не відрізняються від натуральної шкіри, але на погоду ніяк не реагують. Застереження: слід одразу купувати мембрану потрібного діаметру, бо “переорієнтувати” її на менший у домашніх умовах навряд чи вдасться.
3. Пластик “не-шкіряної” фактури. Якість звучання такої мембрани дуже залежить від виробника і технічних параметрів. Тонкі, майже або й зовсім прозорі мембрани дають дзвінкіший звук, товщі – м’якший і глибший. “Не-шкіряний” пластик зазвичай дає певну “каструльність”, неприродність звуку. Проте іноді, вдало підібравши м’які нейлонові струни, можна досягти дуже приємного звучання, в якому “хімія” перестане домінувати.
Конструкції для натягу мембрани
1. Мембрана натягнута на шнурах. Така конструкція використовувалася в давніх народних інструментах, які є ймовірними “предками” банджо – наприклад, рамкі з Південної Африки. Вона дозволяє підтягувати й попускати шкіряну мембрану за потребою.
2. Мембрана закріплена наглухо. Це найпростіша конструкція з уживаних сьогодні для банджо. Інструменти з натуральною шкірою, зроблені таким чином, бувають залежні від вологості. Але для сучасних банджо з використанням синтетичних мембран цей спосіб є більш прийнятним.
Ось, наприклад, дуже приємною лаконічністю відзначаються банджолеле фірми Firefly:
Або ще – банджолеле і банджо з гарбузовим коряком :) – т.зв. gourd banjo.
Майстер грає і розповідає »
3. Мембрана закріплена зовнішніми гвинтами. Найбільш уживана сьогодні конструкція, яка стала візуальним архетипом банджо. Її перевагою є легке настроювання натягу мембрани, а недоліками для бандурки – велика кількість металевих деталей, збільшення ваги і “інтернаціональний” вигляд.
Втім, у багатьох давніших зразках цієї конструкції металеві деталі зовсім не домінують:
А це вже більш новітні:
4. Мембрана закріплена в металеве денце, пригвинчене зверху до боковинки. Береш довбану кобзу без верхняка і пхаєш всередину бубон [© Назар Божинський] :)). Конструктивно все гаразд, але для бандурки тут забагато металу. Та й вага такого денця завелика: наприклад, для банджо-тенора Musima – 900 г при загальній вазі інструмента 2 кг.
5. Мембрана притиснена по краях металевою смугою з шурупами. Тут вже немає наскрізного грифа. Така конструкція зустрічається частіше в невеличких банджолеле; виглядає трохи “урбаністично”, але загалом може бути.
6. Мембрана узята в дерев’яне кільце. Такі банджолеле виготовляла фірма Rolando у США. Доволі натуральний вигляд, але боковинки трохи “заважкі”. Втім, як на чий смак :) Металеві деталі є, але всі сховані під мембраною.
Дуже цікавим зразком аналогічної конструкції є ось такий інструмент, зроблений у США в 1930-і роки:
Дещо подібними зовні, але все ж конструктивно відмінними є сучасні повнорозмірні appalachian banjo. Їх вирізняє демонстративна важкість усіх деталей і – майже завжди – безладовий гриф.
Заміна мембрани (відео) – тут добре видно будову.
7. Мембрана притиснена металевим кільцем з доступом до гвинтів крізь резонатор. Такі інструменти робили в Лондоні у 1920-х роках три музичні фірми:
John Dallas and Sons (згодом це став бренд Jedson).
Найкращий бачений нами зразок цієї конструкції – банджолеле-сопрано виробництва, ймовірно, фірми Jedson 1920-х років. У ньому нетовста боковинка, зовсім трохи металу виглядає назовні, і дуже доцільно організовані гвинти.
Резонатор
Гучність інструмента вельми залежить від наявності резонатора – задньої стінки корпусу. Якщо він є, звук немовби “відбивається” від нього і спрямовується вперед, до слухачів. У багатьох інструментах резонатор при потребі можна зняти: довбаний чи склеєний коряк у банджо трапляється нечасто. Резонатори найчастіше роблять дерев’яні, проте трапляються й металеві; останні, очевидно, дають різкіший, “електричніший” звук.
Кобилочка, підструнник, струни, кілочки
Знавці стверджують, що характерна для давніх банджо П-подібна кобилочка дає дзвінкіший звук, ніж розповсюджена сьогодні тринога. Зате від тривалого використання двонога може прогнутися посередині… Втім, кобилочки бувають різної форми.
Металевий підструнник, що виходить на корпус і притискає струни, також робить звук більш напруженим і дзвінким. Конструктори сучасних (і деяких давніх) банджолеле від цього відмовилися.
Кріплення струн теж бувають різні.
Безсумнівним лідером серед сучасних виробників нейлонових струн для банджо та укулеле є італійська фірма Aquila. Це підтверджують сотні відгуків на різних сайтах. З нашого досвіду: найменш “хімічний” звук дають світлі струни Aquila Super Nylgut Classic Banjo – кольору слонової кістки та білі. Добрі також звичайні білі укулельні струни з конвертів чорного кольору.
А от спеціально-банджові струни Aquila Red Series Classic Banjo (брунатні) та Aquila Red Series Banjo Uke (червоні) на бандЖурках звучать різкувато. Зате вони якнайкраще показують себе на дерев’яних інструментах! Особливо останні – ті, що для Banjo Uke: цікаво, що вони мають фактуру, наближену до натуральних жильних струн.
Давні “традиційно-банджові” кілочки схожі на звичайні скрипкові.
Згодом з’явилися кілочки, затиснені знизу гвинтами.
Трапляються й складніші механічні конструкції.
Нині кілочки ставлять просто гітарні чи електрогітарні.
Функційні відмінності між банджо і бандуркою
По-перше, уникаємо різкого металевого “архетипно-банджового” тембру. З цією метою орієнтуємося на нейлонові струни і відмовляємося від “кігтів” та банджового способу гри. Це наблизить звучання інструменту до традиційного для України м’якого “жильного” варіанту. З цих же міркувань надаємо перевагу шкіряним та “псевдошкіряним” мембранам – але це вже не так категорично. Вдало підібрані струни можуть зробити диво! :)
Друге, що впадає в око – для чотириструнної версії бандЖурки потрібен бас. Це має бути струна відмінної від інших фактури, яка звучить глибше й довше за інші, даючи для акорду басове тло. Ні класичне п’ятиструнне банджо, ані банджолеле басової функції для четвертої струни не передбачають.
Шляхом спроб і помилок нам вдалося підібрати деякі оптимальні варіанти. Отже, для банджо-тенора Musima підійшла четверта металева струна від електрогітари – вона тонша за звичайну гітарну. Всі товщі варіанти були безнадійно гугняві. У банджолеле-сопрано, концертного й тенорового роль четвертої струни успішно відіграє металева третя гітарна.
Якщо ж говорити про вигляд інструмента, то, на нашу думку, чим менше металу стирчить назовні і чим тонша боковинка – тим для бандурки краще. Хоча суб’єктивно авторові також подобається металева фурнітура бронзово-латунного кольору на бандЖурках із зовнішніми гвинтами… :) І ще, мабуть, краще мати резонатор – щоб корпус був закритий.
Висновки
Можна сперечатися про традиційність і розповсюдженість банджоподібного інструмента в Україні, але ми не будемо цього робити :) Є тільки доконаний і етнографічно підтверджений факт: будь-який струнний щипковий інструмент, потрапивши у минулому в українське середовище, мав дуже ймовірну нагоду стати бандуркою – бути перестроєним на бандурковий стрій. Так само ми можемо чинити й сьогодні – і мати легку й доступну побутову музику з будь-якого інструмента, в тому числі з банджо.
Які переваги банджових інструментів порівняно з дерев’яними?
Насамперед це дзвінкість і гучність. Вдало підібрані частини інструмента дають результат, який не потребуватиме штучного підсилення – можна легко влаштувати танці надворі на великий гурт, маючи тільки одну бандЖурку з відповідним репертуаром. Для таких завдань, до речі, особливо вигідна саме чотириструнна версія бандурки, на якій легко грати, вдаряючи по всіх струнах пальцями чи медіатором і ведучи на першій струні мелодію. Бо з п’ятиструнної в деяких акордах випадає найтовщий бас, а це зумовлює певною мірою й манеру гри.
Друга перевага – легкий доступ до ладів після 12-го. Якщо вчитися грати за принципом “мелодія + супровід” – це важливо.
Третій плюс бандЖурки – витривалість інструмента в цілому: серйозно оберігати від ушкоджень треба тільки мембрану, решта конструкції не напружена зсередини і тому менш вразлива для різних “пригод”.
Мінуси інструмента: порівняно велика вага (для конструкцій з великою кількістю металу), вразливість мембрани до механічних ушкоджень, мала розповсюдженість готових інструментів у наших широтах і, як правило, висока їх ціна. Втім, останні дві обставини – біда невелика: якщо захотіти, можна “заполювати” підходящий для себе інструмент серед приватних оголошень на сайтах eBay.com чи olx.ua.
Ну і, зрештою, маючи хоча б невеликий досвід ремонту і/або виготовлення музичних інструментів, можна спробувати самому “зібрати” собі банджурку… Але це вже інша розмова :)
Джерела
12fret.com
amazon.com
andybanjo.com
antebelluminstruments.blogspot.com
artfire.com
banjo-brands.com
banjohangout.org
billboyer.wordpress.com
denverfolklore.com
dosbanjos.com
ebay.com
elderly.com
eomi.ru
fleamarketmusic.com
gregboyd.com
hayloftstudios.com
home.ukulelecorner.co.uk
hschwartz.com
homemade-guitars.com
jaymoschella.com
jedsonguitars.net
justecordes.com
lukemercier.com
lunaguitars.com
magicfluke.com
mandolincafe.com
monstermusicny.com
mugwumps.com
omgthatartifact.tumblr.com
pbase.com
proaudiostar.com
retrofret.com
rycooder.nl
thepittsfordperennialist.blogspot.com
the-saleroom.com
theukulelesite.com
ukeeku.com
ukulelerestorationbarn.blogspot.com
vargan.ru
washburn.com
